Шандрук Павло, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1935. — Ч. 5)
З березня 1927 р. — начальник 1-го організаційного відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. З серпня 1927 р. до травня 1936 р. — голова цього штабу. У 1929 р. закінчив військовий радіотехнічний інститут у Варшаві.
З травня 1936 р. — на контрактовій службі у польській армії у ранзі майора. Служив у 2-му батальйоні 18-го піхотного полку (Скерневіце). З 01.11.1936 р. навчався у польській Вищій військовій школі, після закінчення якої у вересні 1938 р. отримав звання підполковника та продовжив контрактну службу у польській армії.
Брав участь у Польсько-німецькій війні 1939 р.: з 07.09.1939 р. командував збірною бригадою, з 23.09.1939 р. — начальник штабу та командир 29-ї збірної бригади, був поранений та представлений до ордену Віртуті Мілітарі V ступеня.
18.01.1940 р. був заарештований у Варшаві гестапо, за кілька тижнів звільнений та повернувся до Скерневіце. З 17.06.1941 р. працював при німецьких військових штабах як перекладач. Однак невдовзі повернувся до Скерневіце, де працював завідувачем міського кінотеатру. У березні—травні 1945 р. — президент Українського національного комітету та командувач Української національної армії (офіційно призначений на цю посаду 15.03.1945 р.), що формувалася з 1-ї (колишньої 14-ї військової гренадерської дивізії СС «Галичина») та 2-ї (колишньої Протитанкової бригади П. Дяченка) Українських дивізій, бригади Вільного Козацтва, окремої парашутно-десантної бригади, низки допоміжних підрозділів та зенітних батарей.
З 1945 р. — на еміграції у Німеччині, з 1948 р. — у США. Помер у м. Трентон, похований на Баунд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США).
В українській армії служив рідний брат П. Шандрука — Шандрук-Шандрушкевич Олександр Феофанович.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 178–191; Спр. 68. -С. 135–136; ShandrukP.Armsofvalor. -1959; Р С Окремий Стрілецький Запорізький Курінь//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С 20–22; Ч. 11. — С 20–22; Ч. 12. — С. 19–22; 1932. — Ч. 12. — С. 10–12; Наш почесний огаман//Українське Козацтво. — 1978. — Ч. 5–6(50–51). — С 18–27; Некролог/Українське Козацтво. — 1979. — Ч. 3–4(56–57). — С 1–6; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С 375–423; Руккас А. Участь українців — контрактний офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90—102; Памяті генерала П. Шандрука//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк — 1979. — Ч. 2. — С. 60–66; Дражньовський Р. Генерал Павло Шандрук — вояк//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1979. — Ч. 3. — С. 29–35; Саварин П. Мої зустрічі з генералом Шандруком//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк — 1979. — Ч. 3. — С 36–39; Романюк А. Генерал Павло Шандрук//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк — 1980. — Ч. 1. — С 68–70.
(30.08.1895-29.05.1968) — підполковник Армії УНР.
Рідний брат Шандрука Павла. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Народився у с. Борсуки Волинської губернії. Закінчив реальне училище у м. Вовчанськ (1914), Олексіївське військове училище (Москва, 1915), у складі батареї траншейних гармат брав участь у Першій світовій війні.
Шандрук-Шандрушкевич Олександр, фото 60-х років (Дороговказ. — Торонто. — 1968. — Ч. 40)
У березні 1918 р. вступив до Окремої Запорізької бригади військ Центральної Ради. Командував кулеметною сотнею 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Української Держави. З січня 1919 р. — завідувач господарства Окремого Запорізького куреня та 9-го Стрілецького полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. З 29.09.1919 р. — старшина для доручень начальника розвідчого та закордонного відділів Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі.
У березні—травні 1945 р. — начальник постачання Української національної армії.
З 1950 р. жив на еміграції у США, помер у Трентоні (Нью-Джерсі), похований на Баунд-Бруці.
Shandruk Р. Arms of valor. — 1959; Некролог//Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1968. — Ч. 129. — С. 62; Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 20–22; Ч. 11. — С. 20–22; Ч. 12. — С. 19–22; 1932. — Ч. 12. — С. 10–12; Дороговказ. — Торонто. — 1968. — Ч. 40. — С. 18
(02.10.1880-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Херсонській губернії. Закінчив Московське піхотне юнкерське училище (1901), Офіцерську електротехнічну школу, служив у 1-й Кавказькій іскровій роті. Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — командир 3-го радіотелеграфного дивізіону Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 10.03.1918 р. — старшина інженерного відділу Головного інженерного управління Військового міністерства УНР, згодом — Військового міністерства Української Держави. З 09.08.1918 р. — старшина Електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 10.09.1918 р. та станом на 09.1919 р. — начальник Електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави, згодом — УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 226–229; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 38.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 166-го піхотного Рівненського полку (Київ). Останнє звання у російській армії — підполковник.
До 27.06.1918 р. — помічник начальника канівського повітового військового коменданта. З 15.01.1919 р. та станом на 09.1919 р. — начальник 1-ї частини відділу навчання військ Головного управління Генерального Штабу Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204.
(05.12.1886–1948) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Рідний брат відомого українського політичного діяча Микити Шаповала. Народився у с. Серебрянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Закінчив 6-класну Словяно-сербську гімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1909), вийшов підпоручиком до 28-го піхотного Полоцького полку (м. Петроков). У російській армії значився під прізвищем «Шаповалов». У складі 28-го піхотного Полоцького полку брав участь у Першій світовій війні, командував ротою та батальйоном. Останнє звання у російській армії — поручик.
У серпні 1915 р. потрапив до німецького полону, перебував у таборі Штральзуд, де організував гурток офіцерів-українців, на чолі яких у січні 1916 р. зголосився як доброволець до Легіону Українських січових стрільців. Був переведений до табору Раштадт, де організував т. зв. Запорізьку Січ — національну організацію військовополонених-офіцерів. 27.01.1916 р. сформував з українців-військовополонених загін (незабаром — 1-й Запорізький полк ім. Т. Г. Шевченка) з 27 осіб, який 12.01.1917 р. у складі німецьких військ вирушив на Волинь для ведення пропагандистської та розвідчої роботи.
З кінця лютого 1918 р. — командир 1-го Синьожупанного полку ім Т. Шевченка. 27.04.1918 р. полк було роззброєно німцями. З 09.10.1918 р працював начальником консульського відділу Міністерства закордонних справ Української Держави. 17.11.1918 р. був направлений членами Директорії Володимиром Винниченком та Микитою Шаповалом до Берліна для предачі німецькій владі ультиматуму про невтручання у внутрішні справи України. Після виконання завдання, з 05.01.1919 р. — командир 7-ї пішої кадрової дивізії Дієвої армії УНР. З середини квітня 1919 р. — начальник 16-го пішого загону (бригади) Української Галицької армії, сформованого з наддніпрянських частин (згодом — 3-я Залізна дивізія Дієвої армії УНР). З 06.06.1919 р. — приділений до штабу Дієвої армії УНР, був відряджений до Німеччини для набору до Дієвої армії УНР військовополонених-українців. Після повернення у січні 1920 р. був відряджений до Румунії для переговорів про організацію на її території Української дивізії. Згодом — голова української місії у Болгарії. 01.07.1920 р. повернувся з відрядження. З 28.07.1920 р. (фактично — з 03.08.1920 р.) — начальник Спільної (Камїянецької) юнацької школи (до кінця 1922 р.).