ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 268. — С 32–33; Ф. 2257. — Оп. 2. — Спр. 6. — С. 4–5, 7–8.
(1875–1939) — полковник Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — полковник, штаб-офіцер для доручень окружного інженерного управління Приамурської військової округи. З 1911 р. — у запасі. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1920 р. перебував на інтернуванні у таборі Ланцут. З 03.08.1920 р. — штаб-старшина для доручень начальника Технічних військ Армії УНР. Помер у Калішу, похований у Щепіорно.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Оп. 2. -Спр. 653. -С. 34–55; Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі, 1920–1939. — Львів. — 2000. — С 132
(10.01.1877—?) — полковник Дієвої армії УНР.
Походив зі спадкових дворян Курської губернії. 22.01.1894 р. вступив однорічником 2-ю розряду до 105-го піхотного Оренбурзького полку. 03.08.1898 р. закінчив Віденське військове училище, вийшов підпрапорщиком до 106-го піхотного Уфімського полку (Вільна). 19.07.1901 р. перевівся до Заамурської прикордонної округи Окремого корпусу прикордонної сторожі. 09.09.1901 р. був зарахований до 3-ї Заамурської прикордонної бригади. З 22.06.1902 р. служив у 4-й Заамурській прикордонній бригаді, у складі якої брав участь у Російсько-японській війні. 10.06.1907 р. — 10.07.1908 р. був у відрядженні у Пекіні для вивчення китайської мови. 06.09.1908 р. — 03.06.1912 р. заочно навчався у Східному інституті на факультеті китайської мови у Владивостоці. 04.06.-15.08.1909 р. та 18.06.-15.08.1911 р. перебував у відрядженні в Японії для вивчення японської мови. Після закінчення інституту був переведений до штабу Заамурської прикордонної округи. 18.09.1914 р., у зв'язку з початком Першої світової війни, був переведений до 4-го прикордонного Заамурського піхотного полку, у складі якого перебував на фронті, був тричі поранений у боях на Південно-Західному та Румунському фронтах. З 07.02.1917 р. — полковник. З 07.05.1917 р. виконував обов'язки командира 1-го прикордонного Заамурського піхотного полку. 04.07.1917 р. був затверджений командиром цього полку.
З кінця січня 1919 р. — командир 55-го пішого дієвого Народного Визволення полку Дієвої армії УНР. З 05.12.1920 р. — начальник штабу Тилу Армії УНР. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 93-204; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 117–121.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — капітан. У 1918 р. — обер-старшина для доручень Головного штабу УНР, згодом — Української Держави. За час Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання військового старшини. З 25.08.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204.
(06.05.1890—16.11.1920) — відомий український військовий діяч.
Походив з селян Подільської губернії. Закінчив 2-класне Брацлавське міське училище. 15.08.1914 р. був мобілізований на військову службу та призначений до 7-го піхотного запасного батальйону. Закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків (14.02.1915). 23.02.1915 р. у складі 7-го маршового батальйону був відправлений на фронт. У подальшому служив у 11-му Фінляндському стрілецькому полку, з яким брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Після Лютневої революції активно поринув у політичную діяльність, був членом Української соціал-революційної партії. На II Всеукраїнському військовому з'їзді був обраний членом Всеукраїнської ради військових депутатів. З 12.11.1917 р. — начальник штабу Київської військової округи. З 13.12.1917 р. — командувач Київської військової округи. У 1918 р. переховувався в Одесі. Згодом став один із організаторів Таращансько-Звенигородського повстання. Наприкінці листопада 1918 р., після антигетьманського повстання, організував у Полтаві більшовицько-лівоесерівський Революційний комітет, який через кілька днів був розігнаний 2-м Запорізьким полком військ Директорії. Був заарештований, однак уник розстрілу, втікши з-під арешту. Наприкінці 1919 р. — на початку 1920 р. був червоним комендантом Умані, одним із активних діячів Української комуністичної партії (боротьбистів). Брав участь, у складі 60-ї стрілецької дивізії РСЧА, у боях проти українських частин, що рейдували під час Першого Зимового походу. Був зарубаний у бою вояками 2-го кінного полку ім І. Мазепи.
РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 68-163; ЦДАВОУ — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а. — С. 16; Греків О. Весна 1918 року в Україні//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 23–26; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1927. — Ч. 1. — С. 95–96; 1931. — Ч. 4. — С 57, 61; ВЧ. (Василь Чабанівський) Спогади про повстання проти гетьмана в Полтаві//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 9. — С. 96- 100; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 295.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Гродненській губернії. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан лібавської фортечної артилерії. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918–1919 рр. — командир радіотелеграфного дивізіону Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 25.06.1919 р. — старшина для доручень Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 231–232.
(19.02.1884-24.10.1970) — підполковник Армії УНР.
Шкарупа Тиміш, фото 1917 року (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
Народився у с. Чаплинці Таврійської губернії. Напередодні та під час Першої світової війни служив рядовим та унтер-офіцером у 14-му Стрілецькому полку. За бойові заслуги мав повний Георгіївський бант (всі чотири відзнаки Святого Георгія та Георгіївські медалі), був підвищений до звання прапорщика, нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (04.03.1917, за бій 23.05.1916). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Брав участь в українізації 14-го Стрілецького полку, частина якого навесні 1918 р. була включена до складу Армії УНР, служив у цьому полку, який мав назву 14-й піший Поморський полк. З 18.12.1918 р. перебував у розпорядженні коменданта Дніпровського повіту. З квітня 1919 р. — один із командирів загонів отамана Григор'єва. З травня 1919 р. хворів.
З серпня 1919 р. — у Збірному полку 4-ї стрілецької дивізії Збройних Сил Півдня Росії. Згодом разом з рештками полку був інтернований польською владою.
У лютому 1920 р. перейшов на службу до Армії УНР, служив у 4-й бригаді та 3-й Залізній дивізії Армії УНР.
У 1923 р. на еміграції народився син Юрій, якого виховував сам, без матері дитини.
У червні 1943 р. разом з сином зголосився до Добровольчої дивізії СС «Галичина», отримав відмову через вік, але син, Юрій Шкарупа (1923–1984) — служив хорунжим Української національної армії.