У 1950 р. разом з сином емігрував до Канади. Помер у м. Вільмінгтон Делявере.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Оп. 2. -Спр. 557. -С. 142–143; Некролог//Українське Козацтво. — 1971. — Ч. 1(15). — С. 53–54; Некролог Ю Шкарупи//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1984. - № 3. — С. 93; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 842.
(1883—?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Ніжин. На військову службу вступив у 1892 р. Закінчив артилерійське училище (1895). Станом на 01.01.1910 р. — капітан 4-го Владивостоцького фортечного артилерійського полку. З 10.09.1915 р. — підполковник.
З 24.12.1917 р. — командир 7-го Окремого важкого артилерійського дивізіону, який українізував. 26.01.1918 р. демобілізувався. У 1918 р. — командир 2-ї батареї 10-го мортирного дивізіону та помічник командира 33-го легкого артилерійського полку 11-ї легкої гарматної бригади 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави. З 30.12.1918 р. — командир 33-го легкого артилерійського полку військ Директорії. З 08.01.1919 р. — командир 4-ї батареї 1-го Запорізького гарматного полку Дієвої армії УНР. З 17.05.1919 р. — артилерійській референт в Українській Галицькій армії (у 2-й бригаді, 2-му та 3-му корпусах). 27.04.1920 р. повернувся до Армії УНР, був підвищений до рангу полковника. У 1920–1921 рр. — т. в. о. референта Артилерійської управи Військового міністерства УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 730. — С. 11–12.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 16.08.1919 р. — командир 1-го пішого Верхньодніпровського полку 12-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
(18.08.1894-?) — сотник Армії УНР.
Народився в родині колезького асесора м. Полтави. Закінчив Полтавське реальне училище, Олександрівське військове училище (01.02.1915), служив прапорщиком 24-го піхотного запасного батальйону. З 27.07.1915 р. — молодший офіцер 15-го Сибірського стрілецького полку. З 12.07.1916 р. — командир 12-ї роти цього полку. З 28.10.1917 р. — штабс-капітан. 20.08.1917 р. був поранений у бою під Ригою. 22.10.1917 р. повернувся до полку після лікування, прийняв командування 2-ю ротою, згодом — 1-м батальйоном. Постановою солдатського комітету свого полку був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня за бій 20.08.1916 р. 20.11.1917 р. через необхідність лікування залишив поліс, що стояв на позиціях під Ригою.
З 18.11.1917 р. був зарахований на українську військову службу помічником командира полку ім. С. Наливайка військ Центральної Ради. З 10.01.1918 р. — молодший старшира Наливайківської сотні Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У серпні 1918 р. був звільнений з військової служби. З 20.12.1918 р. — начальник штабу 2-ї пішої дивізії військ Директорії. З березня 1919 р. був приділений до оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. Був членом місії Південно-Східного фронту Дієвої армії УНР до Румунії. З 15.05.1919 р. — в. о. начальника штабу 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 03.06.1919 р — начальник оперативного відділу штабу 7-ї Запорізької дивізії, з липня 1919 р. — начальник штабу 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. 29.10.1919 р. захворів на тиф та залишився у м. Станіславчик, де був захоплений білогвардійцями і вивезений до Одеси.
З 10.01.1920 р. — начальник команди полонених вояків Дієвої армії УНР, що охороняла вагони генерала Леша — голови слідчої комісії Збройних Сил Півдня Росії з розслідування зловживань серед білих військ.
01.02.1920 р. втік з Одеси. 07.02.1920 р. на ст. Роздільна зголосився до Української Галицької армії, був відправлений до начальної команди УГА у м. Балта.
30.02.1920 р. був виданий командуванням УГА більшовикам та мобілізований до РСЧА.
13.03.1920 р. втік від червоних та 15.03.1920 р. у м. Голта приєднався до Збірного Запорізького полку Дієвої армії УНР, що рейдувала у Першому Зимовому поході.
З 15.03.1920 р. — начальник розвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР, залишався на цій посаді у 1920–1921 рр.
Восени 1920 р. було відмовлено у присвоєнні звання підполковника за образу словами та діями двох українських військових урядовців. Однак на інтернуванні це питання було підняте вдруге, цього разу С. Петлюра 12.04.1922 р. особисто викреслив прізвище О. Шпилинського зі списку тих, хто мав бути підвищений до наступного звання, «до з'ясування його судової справи», яка тяглася ще з листопада 1920 р., але так і не була завершена. Саме через це О. Шпилинський залишився тільки сотником Армії УНР.
У 1920-х рр. з розвідчіми цілями неодноразово бував на території Радянської України. На еміграції зробив кілька надзвичайно цікавих військово-історичних досліджень з історії Українського Козацтва — часто друкувався під псевдонімом «Переяславський». Доля після 1939 р. невідома.
РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 89-943; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 168. — С 52–58; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Шпілінський О. Замітки до історії 3-го пішого полку «Імені Гетьмана Наливайка»// Табор. — 1929. — Ч. 12. — С 54–69; О.Ш. Село Наливайки/Дабор. — Варшава. — 1928. — Ч. 8. — С 64–75; Шпілінський О. Базар//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 108–134; Марущенко-Богдановський А 3 пережитого//Табор. — 1928. — Ч. 2. — С 63–65; Марущенко-Богдановсысий А. Штурм Арсеналу// Табор. — 1927. — Ч. 5. — С 20–23.
(25.05.1891-14.08.1974) — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у м. Черкаси Київської губернії. На військову службу вступив у 1912 р. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
В українській армії з 1918 р. З липня 1919 р. — помічник командира 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. У вересні 1919 р. — т. в. о. командира 2-го (26-го) Залізничного полку Дієвої армії УНР. 22.09.1919 р. захворів на тиф. Наприкінці жовтня 1919 р. повернувся на посаду командира 2-го (26-го) Залізничного полку Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: помічник командира збірної бригади Київської дивізії. У другій половині 1920 р. — начальник штабу 10-ї бригади 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. На чолі 1-ї збірної бригади (складалася з вояків 4-ї Київської стрілецької дивізії) брав участь у Другому Зимовому поході 04–19.11.1921 р. Станом на 15.09.1922 р — командир 4-го Збірного куреня 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.
Шраменко Микола, фото 20-х років (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10)
У 1920—1930-х рр. жив на еміграції у Польщі.
З 1944 р. — на еміграції у Західній Німеччині. Тривалий час був заступником голови Союзу українських вояків. Помер у м. Вермштат, похований у Мюнхені (Німеччина).
ЦДАВОУ — Ф. 1696 — фонд державного інспектора Залізнично-Технічного корпусу, Ф 1075. — Оп. 2 — Спр. 923. — С 18–25; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1585. — С 129; Середа М Отаман Юрко Ткугкшник//Аітопис Червоної Калини. — Львів — 1930. — Ч. 10. — С 15–17; Шпілінський О. Базар//За Державність — Каліш — 1932. -Ч. 3. -С. 108–134; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш — 1932. — Ч. 3. — С 156–171; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С 380,412.
(03.05.1893-26.06.1958) — старший лейтенант Військово-Морського флоту УНР.
Народився у Баку. Походив зі старовинної шляхетської родини Чернігівщини. Закінчив гімназію у Києві, юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, курси гардемаринів флоту (1917). З 05.06.1917 р. — мічман.