Після 1923 р. жив на еміграції у Каліші. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 44. — С 9-зв. — 10; Спр. 653. — С. 105–106; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73, - С.10.
(05.10.1883-28.06.1919) — командувач фронту Дієвої армії УНР.
Походив з родини священика; з с. Гижець (Гіждеу) Хотинського повіту Бессарабської губернії. Закінчив Кишинівську духовну семінарію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1909), вийшов підпоручиком до 38-го піхотного Тобольського полку (м. Скерневиці, Польща). З 09.04.1910 р. — в. о. полкового ад'ютанта 38-го піхотного Тобольського полку. З 27.05.1911 р. — помічник полкового ад'ютанта. З 16.12.1912 р. — поручик. З 22.11.1913 р. — в. о. полкового ад'ютанта. З 01.03.1914 р. — полковий ад'ютант, на цій посаді вирушив на фронт Першої світової війни. Під час війни перебував на посаді полкового ад'ютанта 38-го піхотного Тобольського полку. За сумісництвом перебував на посадах: 08.12.1914 р. — 21.01.1915 р. — командира 11-ї роти 38-го піхотного Тобольського полку; 02.01.—15.01.1915 р. — командира команди зв'язку; 18.02.—19.03.1915 р. — командира команди розвідників; 24.02.—01.04.1915 р. — командира кулеметної команди; 24.07.—12.08.1915 р. — командира 1-ї роти; 22.12.1916 р. — 09.02.1917 р. — командира 2-ї кулеметної команди «Максим» та спостерігача за всіма кулеметними командами полку. 09.03.1916 р. був контужений у бою біля с. Колодіно розривним снарядом (контузія супроводжувалася втратою свідомості, крововиливом у сітчатку ока, сильними головними болями). Залишився на посаді полкового ад'ютанта. Інформація про поранення у груди 04.04.1916 р. під Нарочем (яка згадується, зокрема, у спогадах С. Шемета та М. Середи) не зазначена у жодному з послужних списків П. Болбочана З 22.05.1916 р. — штабс-капітан. З 15.10.1916 р. — капітан. З 09.02.1917 був приділений до штабу 10-ї піхотної дивізії для ознайомлення з посадою начальника обозу. З 26.02.1917 р. — начальник обозу 10-ї піхотної дивізії, перебував на цій посаді до листопада 1917 р.
Болбочан Петро, фото 1913 року (Сідак В., Осташко Т., Вронська Т. Полковник Петро Болбочан. Трагедія українського державника. — Київ. — 2004)
З 22.11.1917 р. — командир 1-го Українського Республіканського полку (інша назва — полк ім. УНР), сформованого з вояків-українців 5-го армійського корпусу. У грудні 1917 р. на чолі старшинського кадру Республіканського полку прибув до Києва, де цей полк було включено до складу 2-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. З 09.02.1918 р. — командир 2-го Запорізького куреня Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради, який 15.03.1918 р. був переформований у Києві у 2-й Запорізький полк Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. З 10.04.1918 р. до 27.04.1918 р. за сумісництвом очолював Кримську групу Армії УНР. Під час Гетьманату був підвищений до звання полковника У ніч з 15 на 16.11.1918 р. у Харкові підтримав повстання проти П. Скоропадського. 17.11.1918 р. був призначений Директорією головнокомандувачем Лівобережного фронту військ Директорії. У ніч з 21 на 22.01.1919 р. був заарештований у м. Кременчук командиром 3-го Гайдамацького полку отаманом О. Волохом, перевезений під вартою до Києва. 01.02.1919 р. вивезений до Станіславова, де тривалий час жив під наглядом місцевої влади. 07.06.1919 р. зробив спробу очолити Запорізьку групу Дієвої армії УНР. 09.06.1919 р. був заарештований і 10.06.1919 р. засуджений надзвичайним військовим судом до розстрілу. Після численних додаткових допитів та зволікань був розстріляний за незясованих обставин 28.06.1919 р. біля ст. Балин на Поділлі.
РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 110–283, составленный в ноябре 1917 г- ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 6. — С. 70, Спр. 64 — С. 65?пр. 74. — С. 113; Ф. 1696. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 36; Сідак В, Осташко Т, Вронська Т. Полковник Петро Болбочан Трагедія українського державника — Київ — 2004; Шемет С. Полковник Петро Бобочан//Хліборо6ська Україна — Відень. — 1922–1923. — Кн. 4. — С. 200–236; Середа М. Отаман Болбочан//Аітопис Червоної Калини — Львів. — 1930. — Ч. 3. — С. 15–17; Макаренко Гр. Полковник П. Болбочан//Літопис Червоної Калини — Львів — 1930. — Ч. 7–8; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів — 1927. — Ч. 1; 1928. — Ч. 2; 1930. — Ч. 3; 1931. — Ч. 4; Р. С. (Павло Шандрук) Осінь 1918 р. на Харківщині//Літопис Червоної Калини — Львів — 1930. — Ч. 3. — С. 7–9; Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях, — Київ — 1999;Тарнавський Л Історія 4-го Запоріжського полку ім полк. Богуна//Лггопис Червоної Калини — Львів. — 1931. — Ч. 4 — С. 22; Р. С. Осінь 1918 р. на Харківщині//Літопис Червоної Калини — Львів — 1930. — Ч. 3. — С. 8-9; Тинченко Я. Злий геній Симона Петлюри Розгадана таємниця отамана Волоха// Академія — Київ. — 1994. — Ч. 1.
(28.09.1892-11.08.1964) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Слов'янськ Катеринославської губернії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З 15.03.1918 р. — командир Запорізького автопанцерного дивізіону. Учасник Першого Зимового походу (сотник). У 1921 рр. — командир 8-го Запорізького куреня ім. І. Богуна 3-ї бригади 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
У липні 1943 р. вступив добровольцем до 14-ї дивізії військ СС «Галичина», у складі якої воював проти Радянської армії. З 1945 р. мешкав на еміграції у Західній Німеччині.
Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Львів. — 1928; Вісті братства колишній вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1964. — Ч. 115; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 22.
(10.08.1881-03.12.1925) — військовий старшина Армії Української Держави.
Народився в Новгороді. Закінчив Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус (1900), Костянтинівське артилерійське училище (1903), вийшов до лейб-гвардії стрілецького артилерійського дивізіону, закінчив Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912). Брав участь у Першій світовій війні. У 1915 р. — старший ад'ютант штабу 48-ї піхотної дивізії. У 1917 р. — начальник оперативного відділу генерал-квартирмейстера штабу Верховного головнокомадувача. Був нагороджений Георгіївською зброєю (24.02.1925). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 09.02.1918 р. до 01.03.1918 р. — начальник штабу Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 19.07.1918 р. — старший помічник головного начальника тилової організації Головного штабу Української Держави.
У 1919 р. виїхав до Литви. З 1921 р. служив у литовській армії. Помер та похований у Каунасі.
Болецький Костянтин, фото 1923 року (Lictuvos kariuomenes karininkai. — 1918–1953. — Vilnius. — 2002. — Т. 2)
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. - загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 628; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1927. — Ч. 1. — С. 161, Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 1. — С. 364; Lietuvos kariuomenes karininkai, 1918–1953, Vilnius. - 2002. - S. 200–201; Военный Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004.
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Учасник Другого Зимового походу: 20.09.1921 р. — 31.11.1921 р. у складі загону генерала Нельговського брав участь у рейді по Радянській Україні.
Філоненко Є. Волинські повстанці в крівавих днях 1920–1924 років//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 215–235.