Список полковникам на 1914. — СПб. — 1914. — С. 771; Монкевич Б. Слідами Запорожців. — Варшава. — 1927. — Ч. 5. — С. 66–68
(14.03.1872-30.12.1926) — полковник Армії УНР.
Народився у с. Педашка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 1-ше Павлівське військове училище (1891), вийшов підпоручиком до 36-го піхотного Орловського полку. Брав участь у Російсько-японській війні. 22.06.1904 р. — 06.06.1906 р. командував ротою у 16-му Східно-Сибірському стрілецькому полку, був поранений та контужений. Одержав звання капітана за бойові заслуги. Після війни повернувся до 36-го піхотного Орловського полку. У 1909–1911 рр. обіймав посаду помічника начальника відділу столоначальника пенсійного відділу Головного штабу. У 1911–1913 рр. служив у 36-му полку. 22.06.1913 р. — 24.06.1914 р. у ранзі підполковника перебував у запасі. Після початку Першої світової війни був знову покликаний до армії. В 1914–1915 рр. — штаб-офіцер для доручень інтендантського управління штабу Київської військової округи. У 1915–1917 рр. — командир батальйону та т. в. о. командира 14-го запасного піхотного полку. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 05.12.1917 р. — штаб-старшина для доручень при товариші військового міністра Центральної Ради. З 12.03.1918 р. — начальник 2-го відділу пенсійної управи Військового міністерства УНР. З 28.11.1918 р. — помічник начальника пенсійного управління Головного штабу Української Держави. 09.05.1919 р. був приділений до головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. З 25.02.1920 р. — штаб-старшина для доручень головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. З 19.03.1920 р. — начальник нагородно-пенсійного управління головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР.
Помер та похований у Ченстохові (Польща).
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 11–12; Оп. 2. — Спр. 652. — С. 39; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 1. — С. 399.
(12.06.1861—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Походив з м Тельши Ковенської губернії. Закінчив Миколаївське інженерне училище (1882), служив у 6-му саперному батальйоні. Закінчив Миколаївську інженерну академію (1887), служив у Виборзькій фортечній артилерії. З 20.10.1887 р. — у Свеаборзькій фортечній артилерії. З 07.09.1888 р. — військовий інженер Головного інженерного управління. Брав участь у плануванні та будівництві першого фільтру Петербурзького водопроводу. Влітку 1890 р — інженер на спорудженні Охтинського порохового заводу. Згодом керував перебудовою Шосткінського порохового заводу. З 01.11.1895 р. — інженер Головного інтендантського управління Миколаївської залізниці. З 22.03.1905 р. — помічник начальника управління Миколаївської залізниці. Одночасно обіймав посади: члена Технічного комітету Головного інтендантського управління (1899–1910), викладача Військово-інтендантської академії (1901–1910). З 07.09.1910 р. — головний інтендант 9-го армійського корпусу (Київ). 14.04.1913 р. був підвищений до рангу генерал-майора. З 24.02.1916 р. — помічник начальника Інтендантського управління штабу Київської військової округи. Мав усі нагороди до ордену Святого Станіслава І ступеня включно.
З 12.03.1918 р. — на службі в Армії УНР: начальник Технічного відділу Головного інтендантського управління. На цій посаді залишався за часів Гетьманату та Директорії.
03.11.1919 р. у Козятині потрапив у полон до червоних, був відправлений до Москви у розпорядження Головного військово-господарчого управління РСЧА. 18.02.1920 р. був призначений начальником Київських військово-господарчих курсів РСЧА. Після зайняття Києва польськими та українськими військами знов повернувся до Армії УНР. 13.05.1920 р був приділений до київського міського коменданта Армії УНР. З 22.05.1920 р. — член комісії по збору державного майна. У червні 1920 р, після відступу польських та українських військ, залишився у зайнятому червоними Києві. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 941. — С. 1–6.
(1867—?) — адміністративний підполковник Армії УНР.
Народився у Таращі. У 1920–1922 рр. — секретар канцелярії Військового міністерства УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 875. — С. 58.
(1.03.1880-?) — полковник Армії УНР.
Народився у с. Шелехово Літинського повіту Подільскої губернії. Закінчив КамянецьПодільську гімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1904). Станом на 01.01.1910 р. — поручик 173-го піхотного Каменецького полку (Черкаси, згодом — Чернігів). У складі 313-го пішого Балашовського полку брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (21.08.1915). З 02.09.1917 р. — підполковник, т. в. о. командира 313-го пішого Балашовського полку. З 06.10.1917 р. — полковник.
З 06.08.1918 р. — секретар начальника канцелярії Військового міністерства Української Держави. З 25.12.1918 р. — помічник начальника канцелярії Військового міністерства УНР. 04.05-01.07.1919 р. перебував у відпустці. З 05.07.1919 р. — начальник канцелярії Військового міністерства УНР. Залишався на цій самій посаді у 1920–1921 рр. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 43. — С. 8; Спр. 37. — С. 170–175; Военный Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004.
(12.11.1887–1941(?)) — помічник командира полку Армії УНР.
Латиш за походженням. Народився у м. Буртнек Цесиського району Латвії. Закінчив учительський інститут. Після початку Першої світової війни був мобілізований до російської армії. 19.01.1916 р закінчив Оренбурзьку школу прапорщиків (в одному взводі з П. Дяченком, разом з яким служив згодом в українській армії), Оранієнбаумські кулеметні курси (1916). Останнє звання у російській армії — поручик.
Броже Карліс, фото сер. 20-х років (надано для публікації Латвійським військовим музеєм)
У липні 1919 р. хворів на тиф, перебував в одній з лікарень Проскурова, де його знайшов командир Кінного полку Чорних Запорожців Дієвої армії УНР П. Дяченко. Був зарахований до Кінного полку Чорних Запорожців, тривалий час виконував обов'язки старшини для доручень при командирові полку. З січня 1920 р. — командир 2-го куреня Кінного полку Чорних Запорожців Дієвої армії УНР. З 28.08. по 07.10.1920 р. (під час лікування пораненого полковника П. Дяченка) виконував обов'язки командира полку. 23.12.1920 р., після завершення бойових дій Армії УНР проти червоних, виїхав до Латвії.
10.04.1921 р. поступив на службу до Міністерства внутрішніх справ Латвії, був начальником 1-ї дільниці поліції Валмієрського повіту. З червня 1935 р. — начальник 2-ї дільниці поліції у Ризі.
06.07.1940 р., після окупації Латвії радянськими військами, звільнився з поліції за власним бажанням. Невдовзі був заарештований радянською владою. Ймовірно, страчений радянськими каральними органами.
Броже Карліс, портрет 1920 року (Літопис Червоної Калини. - Львів. - 1930. — Ч. 7/8)
Латвійський державний історичний архів. — Ф. 5604. — Оп. 1. — Спр. 1056 Броже К. Я.; Дяченко П. Чорні Запорожці, на правах рукопису// Науково-довідкова бібліотека Головного архівного управління України. — С. 50, 64, 66, 78, 99-103, 104–113, 120; Монкевич Б. Нічний наступ Чорних Запорожців на с. Багринівці// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — С. 14–16; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С 419.
(24.03.1876—02.1919) — український військовий діяч.