З 1928 р. служив контрактовим офіцером польської армії у 81-му піхотному полку (Гродно), закінчив польську Вищу військову школу (1933). Останнє звання у польській армії — майор. З 01.05.1939 р. офіційно рахувався референтом польського Військово-історичного бюро, неофіційно — начальником Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі.
Валійський Аркадій, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
Після німецько-польської війни 1939 р. був заарештований гестапо та відправлений до табору військовополонених. У січні 1940 р. був звільнений завдяки наполяганням Військового міністерства УНР в екзилі.
З березня 1945 р. — начальник штаоу української Національної армії П. Шандрука.
З 1951 р. мешкав на еміграції у США. Помер у лікарні Квінс (Нью-Йорк), похований у Баунд-Бруці.
Shandruk Р. Arms of valor. — 1959; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 76, 77, 81,489; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90–102; Тризуб. — Нью-Йорк. — 1977. — Ч. 81. — С 21; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР// Тризуб. — 1973. — Ч. 71. - С 9-18.
(01.10.1879-?) — підполковник Армії УНР.
Походив з дворян Чернігівської губернії. Закінчив 2-й кадетський корпус у Санк-Петербурзі, Михайлівське артилерійське училище (1900), вийшов підпоручиком до Новогеоргіївської фортечної артилерії. Закінчив Офіцерську повітроплавну школу (1907). З 08.11.1907 р. служив у 1-му Владивостоцькому артилерійському полку. З 31.11.1914 р. — командир батареї 1-го Тракторного артилерійського дивізіону. З 26.08.1916 р. — начальник господарчої частини дивізіону. З 05.11.1916 р. — підполковник. Під час війни був контужений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою.
З 15.03.1918 р. — командир батареї 2-го окремого важкого гарматного дивізіону Армії УНР. З 20.10.1918 р. — помічник командира 2-го важкого гарматного полку Армії Української Держави. З 09.02.1919 р. — командир 59-го дієвого гарматного полку Дієвої армії УНР. З 18.04.1919 р. був приділений до штабу 18-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 16.06.1919 р. — приділений до штабу Північної групи Дієвої армії УНР. З 25.07.1919 р. — булавний старшина для доручень інспектора артилерії Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 02.10.1919 р. — в. о. інспектора артилерії Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. 05.12.1919 р. був інтернований польською владою. З 10.06.1920 р. — командир 3-го запасного гарматного куреня Армії УНР. З 22.08.1920 р. — начальник частини склепів (складів) Гарматної управи Військового міністерства УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 106.
(04.02.1857-?) — підполковник Армії УНР.
Варавва Петро, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
Походив з дворян Харківської губернії. У 1873 р. вступив на військову службу однорічником 145-го піхотного Новочеркаського полку. Закінчив Гельсингфорське піхотне юнкерське училище (1876). З 18.01.1879 р. служив у лейб-гвардії Семенівського полку. З 02.05.1888 р. перебував у запасі (штабс-капітан гвардії). З 12.10.1898 р. — у відставці. Після початку Першої світової війни добровольцем повернувся до армії, закінчив Офіцерський клас Петроградської військово-автомобільної школи. З 12.02.1915 р. був приділений до 634-ї Петроградської дружини ополчення, з 24.04.1915 р. — приділений до 1-ї автомобільної роти. З 25.05.1915 р. — начальник Школи військових санітарів. З 08.07.1915 р. — начальник 22-го військово-санітарного автозагону. Всю війну відбув у старому званні штабс-капітана гвардії. Мав всі ордени до Святого Станіслава II ступеня без мечів та Бухарський орден «Зірки, що сходить» І ступеня.
З 23.01.1918 р., після розформування 22-го військово-санітарного автозагону, перебував у резерві управління завідувача авточастини Південно-Західного фронту. З 11.04.1918 р. — обер-офіцер для доручень управління по збору майна, що діяло при Центральній Раді та Гетьманаті. З 24.01.1919 р. був приділений до самохідної управи Головного інженерного управління Військового міністерства УНР. З 22.03.1919 р. — в. о. начальника самохідного відділу самохідної управи Військового міністерства УНР. З 28.05.1919 р. — в. о. начальника самохідної управи Військового міністерства УНР. З 04.10.1919 р. — у резерві старшин. З 21.03.1920 р. — начальник самохідного відділу Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. 08.07.1920 р. був відрахований з посади за віком та приділений до Військово-технічної управи Військового міністерства УНР.
У 1920—30-ті рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. -G 122–123; Спр. 606. — С. 7-зв; Спр. 37. — С. 226–229.
(1882—?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Харків. Закінчив Харківську чоловічу гімназію, Олексіївське військове училище (1911). Вийшов до 124-го піхотного Воронізького полку (Харків, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1917 р. один з ініціаторів українізації 124-го піхотного Воронізького полку. У 1918 р. — помічник командира 40-го пішого Ізюмського, а потім — 42-го пішого Валкського полків Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 04.03.1919 р. — командир куреня Галицького ім. Оскілка полку Дієвої армії УНР. З 30.04.1919 р. до 07.05.1919 р. — в. о. начальника 17-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 07.05.1919 р. до 23.08.1919 р. — командир Галицького полку (згодом — 1-го Галицького ім. С. Петлюри) Дієвої армії УНР. У травні 1920 р. — помічник командира 6-ї запасної бригади Армії УНР. Під час оборони Бердичева у 20-х числах червня 1920 р. був важко поранений в голову шабельними ударами. З 11.09.1920 р. — помічник коменданта штабу Армії УНР. У 1921 р. — помічник командира 2-ї запасної бригади Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Ф. 3172- Оп. 1. — Спр. 101. — С. 9-12. Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 137, 142; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 59.
(20.01.1871–1923) — полковник Армії УНР.
Закінчив реальне училище, військово-училищний курс Московського піхотного юнкерського училища (1890), вийшов підпоручиком до 36-го піхотного Орловського полку (Кременчук), у складі якого брав участь у Російсько-японській та Першій світовій війнах.
Наприкінці 1917 р. — підполковник, командир 1-го куреня 4-го Сердюцького ім. І. Богуна полку військ Центральної Ради. З лютого 1918 р. — помічник командира 2-го Запорізького куреня (згодом — полку) з нестройової частини Окремої Запорізької бригади військ Центральної Ради. У 1919 р. — начальник постачання 1-ї Республіканської та 7-ї Запорізької дивізій Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований поляками у Луцьку. У 1920 р. — начальник постачання 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Дієвої армії УНР.
Помер та похований на еміграції у Польщі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1696. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 10; Спр. 6. — С. 213-зв. — 214; Петрів В. Житомирська юнацька школа//Аітопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 10. — С. 13–14; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 1. — С. 503.
(?—09.11.1930) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
У листопаді—грудні 1918 р. служив в Офіцерській добровольчій дружині житомирського губернського комісара Андро, яка боролася з військами УНР. 14.12.1918 р. у складі інших Офіцерських дружин був інтернований українською владою. У січні 1919 р. поступив на службу до Дієвої армії УНР та був призначений начальником штабу Залізнично-Технічного корпусу отамана Беня. 29.05.1919 р. був усунутий з цієї посади.