Выбрать главу

Через Польщу виїхав до Північно-Західної добровольчої армії генерала Юденіча, де служив у 53-му піхотному Волинському полку.

Жив на еміграції у Франції. Похований у м. Бійанкурі під Парижем.

Список капитанов армейской пехоты 1911. — СПб. — 1911. — С. 622; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 1. — С. 22; Авраменко Н. Причинки до споминів бл. п. сот. Івана Андруха//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 3. — С. 9; Сушко Р. Знак часу//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1929. — Ч. 1. — С. 18–19.

ВАСИЛЬЄВ (Васильєв-Чечель) Петро Гаврилович

(25.06.1870—?) — начальник військових шкіл Дієвої армії УНР.

Закінчив 4-й Московський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище (1892), вийшов прапорщиком до 15-го стрілецького полку (Одеса), у складі якого брав участь у поході на Далекий Схід у 1905 р. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 2-м розрядом. З 06.12.1910 р. — полковник. Напередодні війни викладав в Одеському військовому училищі. У 1914 р. — командир 195-го піхотного Оровайського полку. З 04.03.1915 р. — комендант штаб-квартири 11-ї армії. З 19.08.1915 р. — командир 52-го піхотного Віленського полку. З початку 1917 р. — начальник Одеського військового училища, генерал-майор. Був нагороджений Георгіївською зброєю (за бій 26, 27 та 29.08.1914 р.).

Васильєв Петро, фото весни 1918 року (з фондів ЦДАВОУ)

З осені 1917 р. — начальник 78-ї (українізованої) пішої дивізії. Під час наступу австро-угорських військ у лютому 1918 р. під Камянцем-Подільським випадково потрапив у полон та відправлений до табору військовополонених українців у Фрайштадті, де тоді почала формуватися 1-ша козацько-стрілецька (Сірожупанна) дивізія. Згодом виїхав до Києва. З 01.10.1918 р. до 18.11.1918 р — начальник 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії Ураїнської Держави, згодом — начальник Полтавської пішої юнацької школи. З березня 1919 р. — начальник Спільної юнацької школи у Камянці-Подільському (згодом — у Луцьку), що формувалася з решток Чугуївської, Полтавської, 2-ї Київської піших юнацьких, Київської гарматної та Інструкторської шкіл. 16.05.1919 р. разом зі складом школи потрапив у Луцьку до польського полону.

У вересні 1919 р. повернувся з полону, але одразу перейшов до Збройних Сил Півдня Росії. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 853–854; Список полковникам на 1914. — СПб. — 1914. — С. 879; Дубрівний П. Сірожупанники//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 65–66; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 82–83.

ВАСИЛЬЧЕНКО Гнат Михайлович

(30.01.1872–1920?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Закінчив Ізюмське реальне училище, Московське піхотне юнкерське училище (1895), вийшов підпоручиком до 11-ї гарматної бригади (Дубно). Згодом служив у 32-й гарматній бригаді (Рівне). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу (1906), служив на штабових посадах у Кавказькій військовій окрузі. Учасник Першої світової війни. З 15.06.1915 р. — полковник. З 08.08.1916 р. — командир 8-го Кавказького стрілецького полку. З 20.06.1917 р. — начальник штабу 5-ї Туркестанської стрілецької дивізії.

З листопада 1917 р. — генерал-майор, виборний командувач V Кавказького корпусу (українізованого) на Кавказькому фронті. У березні 1918 р. на чолі корпусу через Новоросійськ і Севастополь дістався до України (кадри корпусу були розміщені у Катеринославі). 17.04.1918 р. був призначений командувачем Катеринославського (згодом — 8-го) корпусу Армії УНР, згодом - Армії Української Держави, що був організований з V Кавказького.

Після початку протигетьманського повстання оголосив про приєднання корпусу до Добровольчої армії. На чолі кадрів корпусу (трохи більше 1 тисячі людей, переважно офіцерів) 27.11.1918 р. — 02.01.1919 р. здійснив т. зв. Катеринославський похід на Крим для з'єднання з Добровольчою армією. У складі Збройних Сил Півдня Росії командував збірним полком 34-ї піхотної дивізії та бригадою 4-ї Кримської дивізії, яка восени 1919 р. вела бойові дії проти Дієвої армії УНР.

На початку лютого 1920 р. звільнився з посади за хворобою. Подальша доля невідома.

Васильченко Гнат, фото 1918 року (ГАРФ)

ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 14. — С. 190; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 44-зв. — 45; Д-в М. Як звязковий старшина у Денікінців//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 10. — С 8—10; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Слащов-Крымский Я. А. Белый Крым 1920 г. — Москва. — 1990. — С. 50, 55; А. Д. Екатеринославский поход//Первопоходник. — Лос-Анджелес. — № 9. — С. 39–40; Гуреев В. Екатеринославский поход//Часовой. — Париж. — 1968. - № 405. — С. 14–15. - № 406. — С. 13–15; № 407. — С. 14.

ВАСЬКЕВИЧ Всеволод Юрійович

(07.05.1880-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Більов Ізяславського повіту Волинської губернії. Закінчив 4-класну Волинську духовну семінарію, 2-ге Костянтинівське військове училище. У складі 4-го Східно-Сибірського (згодом — Сибірського) стрілецького полку брав участь у Російсько-японській та Першій світовій війнах. З 01.02.1917 р. — командир батальйону 62-го Сибірського стрілецького полку. З 26.08.1917 р. — помічник командира 63-го Сибірського стрілецького полку. З листопада 1917 р. — т. в. о. командира 4-го Сибірського стрілецького полку. Під час Першої світової війни дістав 5 поранень, був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 09.03.1918 р. — діловод господарського відділу Військово-юридичної управи українського Військового міністерства Центральної Ради. З 22.07.1918 р. — начальник господарчого відділу цієї ж управи. З 01.04.1919 р. — помічник начальника загального відділу цієї ж управи, з 01.06.1919 р. перебував поза штатом. 07.06.1920 р. знов подав клопотання про зарахування на українську службу з побажанням викладати у Камянецькій спільній юнацькій школі. Станом на 06.07.1920 р. — начальник секретарського відділу Головного військово-судового управління Військового міністерства УНР.

Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 238. — С 4–7; Спр. 37. — С 426.

ВАЩЕНКО-ЗАХАРЧЕНКО Олександр Петрович

(20.12.1891 — після 1937) — підполковник Армії УНР.

Народився у Костянтинограді. Походив з дворян Полтавської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1912), вийшов підпоручиком до 9-ї артилерійської бригади (Полтава), у складі якої брав участь у Першій світовій війні. З 03.02.1917 р. — капітан. З 07.03.1917 р. — командир 3-ї батареї 9-ї артилерійської бригади. Під час війни був двічі важко поранений, нагороджений усіма орденами до Святого Влодимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (15.01.1917 р, за бій 15.05.1915 р.). Останнє звання у російській армії — капітан.

У листопаді 1917 р. 9-ту артилерійську бригаду було українізовано. У липні 1918 р. перейменовано на 11-ту легку гарматну бригаду Армії Українського Держави. З 18.06.1918 р. — ад'ютант бригади (01.03.1919 р. бригада була перейменована на 1-й запасний гарматний полк) Дієвої армії УНР. 21.05.1919 р. потрапив до польського полону.

15.061919 р. перебував у таборі Ланцут, де записався до Північно-Західної добровольчої армії генерала Юденіча; воював проти більшовиків під Петроградом (був поранений у ногу). Після поразки армії Юденіча потрапив в Естонію.