У 1931 р. був арештований і, ймовірно, розстріляний. Під власним прізвищем був зображений у повісті більшовицького письменника М. Островського «Як гартувалася сталь».
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 20-225; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч 3. — С. 5–18.
(?—03.10.1932) — командир полку Дієвої армії УНР.
Закінчив Тифліський кадетський корпус, артилерійське училище. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 21-ї артилерійської бригади (Темір- Хан-Шура). У 1917 р. — командир дивізіону 5-ї артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918 р служив у Сердюцькому гарматному полку Армії Української Держави. З кінця грудня 1918 р. — командир 8-ї батареї Січових стрільців Дієвої армії УНР, сформованої з колишніх сердюків. З січня 1919 р. і до розформування Корпусу Січових стрільців — командир 3-го (з середини липня 1919 р. — 29-го) гарматного полку Січових стрільців. Був інтернований польською владою у Луцьку.
Невдовзі перейшов до білогвардійців, служив у Російській армії П. Врангеля. Помер на еміграції в Югославії.
Шашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Чорний До «Бої Сірих за Коростень» ген-хор. А. Пузицького в 2-му збірнику «За Державність»//За Державність. — Каліш. — 1932. — № 3, виправлення; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 2. — С. 148
(07.06.1887 — після 1960) — підполковник Армії УНР.
Походив із дворян Санкт-Петербурзької губернії, що мали великі маєтки у Балтському повіті Подільської губернії. Греко-католик за віросповіданням. Закінчив Єлисаветградську класичну гімназію, Єлисаветградське кавалерійське училище (1908), вийшов корнетом до 9-го гусарського Київського полку (Васильків). З 03.11.1914 р. — командир ескадрону 5-го запасного кінного полку (Балаклія). З 14.06.1915 р. — штабс-ротмістр.
З листопада 1917 р. — командир українізованого 5-го запасного кінного полку. Після захоплення Балаклеї більшовиками та розформування полку у січні 1918 р. виїхав до Києва, де вступив до куреня Червоних гайдамаків Гайдамацького Коша Слобідської України. З квітня 1918 р. — ад'ютант коменданта Харкова. З липня 1918 р. — начальник канцелярії коменданта Харкова. З січня 1919 р. — начальник оперативної частини штабу Правобережного фронту Дієвої армії УНР. З травня 1919 р. — старшина для доручень при Військовому міністерстві УНР. З липня 1919 р. — помічник командира 1-го пішого рекрутського полку Дієвої армії УНР. З квітня 1920 р. — командир кінного дивізіону 6-ї Січової дивізії Армії УНР. 3 23.06.1920 р. — помічник начальника розвідчого відділу Генерального штабу УНР
З 1923 р. жив на еміграції у Львові, згодом перебрався до Чехо-Словаччини. Був керівником Союзу Гетьманців-Державників у Чехо-Словаччині.
Під час Другої світової війни жив у Німеччині, очолював військовий штаб при П. Скоропадському. Автор численних статей та спогадів.
ЦДАВОУ. — Ф. 3907 — особистий фонд Гомзина Б. В.; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 155. — С 217; Спр. 169. -С. 147;Ф. 1075. -Оп. 2. -Спр. 652. — С. 37; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003; Shandruk Р. Arms of valor. - 1959
(19.06.1895—?) — підполковник Армії УНР.
Походив із міщан м. Славянськ. З 1912 р. — однорічник 2-го розряду 3-го гренадерського Перновського полку (Москва), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 12.10.1914 р. — прапорщик за бойові заслуги. Був нагород жений Георгіївським хрестом IV ступеня та Георгіївською зброєю (за бій 24.06.1915 р.) 01.08.1915 р. був важко поранений та потра пив у полон. Утік та 08.03.1916 р. повернувся до полку. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Гонта Атаназій, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
У 1919–1920 рр. служив в українській кінноті. З 15.01.1921 р. — командир 1-го кінного полку ім. М. Залізняка Окремої кінної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 146–797; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 143.
(13.07.1895—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Походив із Чернігівщини. Закінчив Чернігівське реальне училище, Віленське військове училище (01.01.1916), служив прапорщиком у 184-му піхотному запасному полку. З 04.02.1916 р. — молодший офіцер 1-го лейб-гренадерського Катеринославського полку. З 20.07.1917 р. — молодший офіцер 1-ї Гренадерської артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан (18.09.1917).
У жовтні 1917 р. був одним із організаторів Українського куреня 1-ї Гренадерської дивізії, командир сотні. З 24.12.1917 р. — командир Українського куреня 1-ї Гренадерської дивізії на Західному фронті. Вивів курінь в Україну, очолював його у боях проти більшовиків під ст. Калинковичі. З 10.03.1918 р. — штаб-офіцер для доручень чернігівського губернського коменданта. З 01.05.1918 р — борзненський повітовий комендант. З 22.12.1918 р — гомельський повітовий комендант. З 20.03.1919 р. — командир 13-ї батареї Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 06.10.1919 р. — значковий оперативного відділу штабу 2-ї дивізії «Запорізька Січ» Дієвої армії УНР. 06.12.1919 р. захворів на тиф. Був інтернований польською владою. З 18.08.1920 р. — старшина Охорони Головного Отамана С. Петлюри. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 36
(22.10.1890-12.04.1980) — сотник Армії УНР (полковник в еміграції).
Народився у с. Дощенки Лохвицького повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку гімназію, Чугуївське військове училище (1912), вийшов підпоручиком до 76-го піхотного Кубанського полку (Тульчин). У 1913–1914 рр. — помічник начальника учбової команди полку. У липні 1914 р за мобілізаційним планом був призначений командиром роти 260-го піхотного Брацлавського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1916 р. — штабс-капітан, командир 4-го батальйону. З літа 1916 р. — курсовий старшина 2-ї Київської школи прапорщиків. У 1917 р. — капітан.
Гончаренко Аверклій, фото 1913 року (з приватної колекції)
Українізував свій курс юнкерів та восени 1917 р здійснив перший випуск українських старшин. З січня 1918 р. — командир куреня 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького, на чолі якого брав участь у бою під Крутами. У 1918 р. служив скарбником Головної шкільної управи Військового міністерства УНР та Української Держави. Восени
1918 р — Летичівський повітовий комендант. З 02.01.1919 р. — помічник губернського коменданта Поділля. З 05.08.1919 р. — штаб-старшина для доручень військового міністра УНР В. Петріва. У 1920–1921 рр. — курсовий старшина Кам'янець-Подільської спільної юнацької школи.
З 1922 р. жив на еміграції у Станіславові, працював у сільськогосподарській кооперації.
У червні 1943 р. вступив до стрілецької дивізії СС «Галичина», працював у Військовій управі, займався набором добровольців. З вересня 1944 р. — старшина штабу 30-го полку 14-ї Військової гренадерської дивізії СС (Галицької № 1). 08.05.1945 р. з частинами 1-ї Української дивізії Української національної армії був інтернований в Італії.
Гончаренко Аверклій, портрет 1944 року (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
3 1947 р. жив на еміграції у Великобританії. 3 1952 р. — у США.