ЦДАВОУ — Ф. 4591. — Оп. 1. — Спр. 6.
(19.12.1881—04.1931) — начальник групи Дієвої армії УНР.
Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1903), вийшов підпоручиком до 90-го піхотного Онезького полку. Брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр., Російсько- японській війні 1904–1905 рр. З 18.02.1911 р. служив у 6-й Таурогенській прикордонній бригаді. З липня 1914 р. — командир батальйону 4-го Німанського прикордонного полку. Останнє звання у російській армії — полковник.
З березня 1918 р. — начальник Окремого корпусу кордонної охорони УНР, згодом — Української Держави. З червня 1918 р. — помічник начальника корпусу. За Гетьманату підвищений до звання полковника. З березня 1919 р. — командувач Окремого корпусу кордонної охорони УНР. 22.04.1919 р. був призначений командувачем Північної групи Дієвої армії УНР, однак того ж дня був заарештований своїм попередником отаманом В. Оскілком. 30.04.1919 р. був звільнений та приступив до виконання обов'язків командувача групи. Після поразки групи 17.05.1919 р. був усунутий з посади та рахувався помічником начальника Окремого корпусу кордонної охорони УНР.
Восени 1919 р. перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії. З 25.11.1919 р. — стражник Одеського прикордонного загону прикордонної сторожі Збройних Сил Півдня Росії.
З 09.02.1920 р. — на службі в РСЧА, командир роти Одеського прикордонного загону. З весни 1920 р. — командир батальйону та помічник начальника 44-х Одеських піхотних курсів, які у 1922 р. були переведені до Катеринославу. У серпні 1923 р. був демобілізований, працював «бухгалтером колективу городників Комборбезу». 13.12.1930 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). За однією з версій — розстріляний, за іншою — помер у в'язничній лікарні від катувань.
ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 2081–2082, архівно-слідча справа Желіховського В. L; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 40; Личный состав чинов отдельного корпуса пограничной стражи на 1913. — СПб. — 1913. — С. 377; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Варшава. — 1937. — № 7. — С. 50–52; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 58.
(?—05.1919?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штаб-капітан 34-го піхотного Севського полку (Полтава). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918 р. служив в управлінні Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави, згодом — УНР. З 07.05.1919 р. — т. в. о. начальника 19-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. 19.05.1919 р. в результаті заколоту в дивізії був арештований та переданий більшовикам, ймовірно, розстріляний.
ЦДАВОУ. -Ф. 2248. -Оп. 1. -Спр. 7. -С. 144. - Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 59–60.
(12.01.1853—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Подільській губернії. На військовій службі з 06.11.1874 р. — канонір 6-ї артилерійської бригади. 01.09.1879 р. склав іспит на звання підпрапорщика у Варшавському піхотному юнкерському училищі. Служив у 36-му резервному піхотному батальйоні та 2-му Івангородському фортечному полку. 28.01.1906 р. подав у відставку. Під час Першої світової війни командував 364-ю піхотною Віленською дружиною. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р. жив у Вінниці. 06.02.1919 р. подав українському командуванню клопотання про зарахування його на будь-яку посаду в українській армії. Завідував господарством при штабі 19-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 4543. — Оп. 1. — Спр. 17. — С. 60.
(20.11.1890-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Хорол Полтавської губернії. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
На українській військовій службі з 1918 р. У 1920–1921 рр. — помічник командира 8-го куреня ім. Я. Кармелюка 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 24–25.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р. — інтендант 1-ої козацько-стріле- цької (Сірожупанної) дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. 27.02.1919 р. потрапив у полон до червоних, однак за кілька днів був обміняний на полоненого червоного комісара. Після повернення обійняв попередню посаду. Подальша доля невідома.
Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 96.
(1.02.1896—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Київ. На військовій службі з 21.11.1914 р. Останнє звання у російській армії — поручик.
З 25.12.1917 р. — скарбник українізованого 2-го Окремого кінно-гірського дивізіону. З 23.04.1918 р. перебував у запасі. З 24.10.1918 р. — молодший старшина Сердюцького гарматного полку Армії Української Держави. З 16.12.1918 р. — молодший старшина Гарматної бригади Січових стрільців військ Директорії. З 01.01.1919 р. — старший старшина 1-ї батареї Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 01.04.1919 р. — командир 1-ї (Синьої) батареї 3-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 04.06.1919 р. — командир кінно-гірської батареї 1-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 20.11.1919 р. перебував на території, окупованій більшовиками. З 07.05.1920 р. — член комісії з обліку українських старшин. З 22.05.1920 р. — старшина 16-го легкого гарматного куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
З 1923 — по 1928 р. навчався на лісовому відділі Української господарської академії у Подєбрадах. Був членом Української військової організації та Організації українських націоналістів, редактором часопису «Розбудова Держави».
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 125–126; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних// За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 79; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 146.
(03.12.1865-20.01.1946) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Народився в Ярославській губернії. Закінчив 4-й Московський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище, служив у 17-й артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1897), служив на штабових посадах у Фінляндській військовій окрузі. З 06.11.1904 р. — начальник штабу Свеаборзької фортеці. З 06.12.1905 р. — полковник. З 04.07.1910 р. — командир 11-го Фінляндського стрілецького полку. З січня 1915 р. — черговий генерал штабу 10-ї армії. З 20.11.1916 р. — начальник 132-ї піхотної дивізії. З 23.07.1917 р. — завідувач пересування військ Гомельського району. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.
З 12.10.1918 р. — начальник 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави. У грудні 1918 р. виїхав з Києва до Одеси.
З 26.01.1919 р. перебував у резерві командного складу Збройних Сил Півдня Росії.
З 01.10.1919 р. — начальник постачання військ Новоросійської області. У 1920 р. — викладач та в. о. начальника Королівського військового училища. Помер та похований у Болгарії (у Софії).
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 40-зв. — 41; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.
(22.11.1884–1925?) — підполковник Армії УНР, військовий міністр УНР.