Какурін Микола, фото 1930 року (з архівної справи)
Тинченко Я. Ландскнехт без остраху та докору: військова кар'єра та доля Миколи Какуріна//3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — Київ. — 1999. - № 1/2; ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 54, архівно-слідча справа Какуріна М. Є.; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 47-зв. — 48; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 96–97; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 56; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта. — 1970. — Ч. 6. — С. 9–11; Ключенко О. Генеральна Булава УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 5–10; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 116, 132, 133, 177; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 404.
(27.05.1893-26.04.1973) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Кременчук на Полтавщині. Закінчив військове училище (1915). Останнє звання у російській армії — поручик.
Калиновий Іван, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
З 1918 р. — старшина Кінно-Гайдамацького полку ім К Гордієнка Армії УНР. З 14.04.1921 р. — помічник командира 5-го кінного полку ім К Гордієнка Окремої кінної дивізії Армії УНР.
У 1922 р. виїхав до Чехо-Словаччини, де закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (1927). Працював інженером на Закарпатті. З 1929 р. — у Галичині (Збараж, Золотів). У 1930 р. на вимогу польської влади виїхав із Галичини і повернувся на Закарпаття. У 1939 р. брав участь в обороні Карпатської України. Незабаром виїхав до Берліну, де став одним із керівників Союзу Гетьманців-Державників.
У 1948 р. емігрував до США. Помер у м. Маплевуд.
Некролог//Українське Козацтво. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3(25). — С. 40–42; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1974. — Ч. 5. — С. 93; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 147.
(29.12.1889-12.09.1938) — командир авіадивізіону Дієвої армії УНР.
Видатний авіаконструктор, на честь якого було названо планету «Костянтин».
Народився в м. Валуйки на Вороніжчині. Походив з родини слобідських козаків. Закінчив Одеське військове училище (1912), Гатчинську авіаційну школу (1916). Служив у 3-й Сибірській стрілецькій гарматній бригаді, 2-му Владивостоцькому фортечному авіаційному полку, 26-му авіаційному загоні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1918 р. служив в авіації Армії Української Держави. З 03.12.1918 р. — командир 1-го Волинського авіаційного дивізіону. З лютого 1919 р. — командир повітроплавного загону Дієвої армії УНР та УГА, з травня 1919 р. — інспектор авіації УГА. Влітку — восени 1919 р. — завідувач авіаційного складу Дієвої армії УНР. З 1920 р. служив в авіації РСЧА у Києві, у 1922 р. закінчив Московський інститут Червоного повітряного флоту, працював завідувачем конструкторського бюро на Київському авіаційному заводі № 6. У 1925 р. закінчив механічний факультет Київського політехнічного інституту, а наступного року очолив авіаційне конструкторське бюро у Харкові. Працював над конструюванням та спорудженням літаків цивільної авіації, вважається засновником вітчизняної цивільної авіації. Під його керівництвом було створено понад 20 типів літаків. Літак К-5, конструкції Калініна, став найбільш популярним та розповсюдженим пасажирським літаком 30-40-х років. Літак К-12 вважається першим у світі бомбардувальником, крім того — родоначальником надзвукової авіації. У 1938 р. заарештований і страчений НКВС.
Калінін Костянтин, фото 1930-х років (з музею Харківського авіаційного заводу)
У 1990 р. Міжнародний планетний центр (США) затвердив для знов відкритої планети № 3347 назву «Костянтин». Як ішлося в тексті офіційного повідомлення — «На честь Костянтина Олексійовича Калініна (1889–1938) — видатного льотчика та талановитого конструктора, який розробив низку аеропланів різних типів, один з яких дістав Золоту медаль на Міжнародній авіаційній виставці у Берліні 1928 р.»
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 154; ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 7. — С 286; Ляховецкий М. Б. Все в крыле: страницы жизни и творчества авиаконструктора К. А. Калинина. — Харьков. — 1986; Савин В. С. Планета «Константин». — Харьков. — 1994; История авиации, библиографический указатель. — Москва. — 2003. — С. 244.
(?—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Народився на Київщині. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 4-го Східно-Сибірського гірського артилерійського дивізіону (Нерчинськ). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 14.11.1918 р. — старшина Головної артилерійської управи Армії Української Держави. З 01.06.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник частини зброї Головної артилерійської управи Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 231–232.
(29.12.1888-?) — підполковник Армії УНР.
Родом з Волині. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1920–1922 рр. — старшина окремої старшинської сотні 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 18.
(1883-11.12.1920) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Полоцьку. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 8-го Фінляндського стрілецького полку (Виборг). Останнє звання у російській армії — капітан.
З 19.03.1918 р. — начальник відділу Головного штабу УНР, згодом — Української Держави. Під час Гетьманату одержав звання військового старшини. З 01.06.1919 р. — член військової делегації УНР у Польщі. На початку листопада 1919 р. — делегат штабу Дієвої армії УНР до денікінців у справі мирних переговорів. Після зриву переговорів з наказу командування Дієвої армії УНР залишився при штабі УГА.
У січні 1920 р. виїхав до Одеси, звідки переїхав до Криму, де перебували сили Російської армії П. Врангеля. Після їхньої поразки залишився у Криму, був схоплений ЧК та розстріляний у Ялті.
Д-в М. Як звязковий старшина у Денікінців//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 10. — С. 8—10; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 141, 429, 441
(1883-07.1920) — підполковник Армії УНР
Народився у м. Хорол Полтавської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 1-го Брест-Литовського фортечного піхотного батальйону. До грудня 1917 р. — старший ад'ютант штабу 19-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Наприкінці 1917 р. — на початку 1918 р. начальник міліції Чернігова. З 23.04.1918 р. — діловод канцелярії Військового міністерства УНР, згодом — Української Держави. З 04.05.1919 р. — начальник Загальної управи Військового міністерства УНР. 09.07.1920 р. через хворобу залишився у Кам'янці-Подільському. Після того, як місто покинули українські війська був схоплений червоними та розстріляний.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 95, 170–175.