(1.04.1889-21.05.1919) — командир авіаційного полку УГА та Дієвої армії УНР.
Осетин за походженням. Народився у м. Беслан (Північний Кавказ). Станом на 1.01.1910 р. — корнет 7-го гусарського Білоруського полку (Володимир-Волинський), згодом закінчив авіаційну школу та служив в авіації. Останнє звання у російській армії — ротмістр.
У 1918 р. служив в Одеському авіаційному дивізіоні Армії Української Держави. У листопаді 1918 р. з наказу гетьмана П. Скоропадського у авіазагоні зі складу Одеського авіаційного дивізіону відбув у розпорядження військового секретаріату ЗУНР. З 1-го грудня 1918 р. — помічник командира Летунського відділу УГА, згодом переформованого в авіаційний полк УГА. Навесні 1919 р. — командир авіаційного полку УГА та Дієвої армії УНР. Загинув в авіаційній катастрофі під Тернополем. Похований у м. Тернопіль.
ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 16-зв.; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — Ч. 11. — С. 9—11, Зеник Р. Дещо про літунство УГА//Український Скиталець. — 1922. — Ч. 14. — С. 3–5
(6.04.1883 — після 1919) — інспектор піхоти Дієвої армії УНР.
Походив з селян Подільської губернії. Закінчив 2-класне Гайсинське міське училище, Чугуївське піхотне юнкерське училище (24.03.1906), вийшов підпоручиком до 311-го піхотного Челябінського полку. Згодом був переведений до 231-го піхотного Котельничеського резервого батальйону (Вятка), який 19.07.1910 р. був влитий до 193-го піхотного Свіяжського полку (Вятка). 30.07.1911 р закінчив Головну гімназично-фехтувальну школу. З 25.11.1913 р. — штабс-капітан. З 01.12.1913 р — начальник кулеметної команди полку, на чолі якої вирушив на Першу світову війну. Протягом війни одержав шість поранень (перше з них — через кілька днів після прибуття на фронт), однак всі вони викликали певні підозри, оскільки зачіпали лише м'які тканини і були цілком безпечні для життя. 29.08.1915 р дістав контузію і був відправлений на лікування до Вятки. 30.10.1915 р. був відрахований зі всіх муштрових посад у полку й отримав від офіцерського зібрання рішення, яке забороняло йому повертатися до полку. Подальша служба Ю. Капкана у війську достеменно невідома, оскільки існує два його послужних списки. Згідно першого (п/с 1-616) він дезертував з армії і з'явився лише після Лютневої революції: 14.04.1917 р він був зарахований до списків 471-го піхотного Козельковського полку. Згідно другого списку (п/с 128–238, складеного при призначенні Ю. Капкана командиром 1-го Українського полку) він перебував на службі у тилу: з 10.03.1916 р — молодший офіцер Кулеметного запасного полку, з 16.04.1916 р — капітан, з 08.01.1917 р. — підполковник, з 31.01.1917 р — командир 4-го батальйону 4-го кулеметного запасного полку (Саратов).
У квітні 1917 р. очолював українську громаду Саратовської залоги, від якої був делегатом на І Всеукраїнському військовому з'їзді. 18.05.1917 р. був обраний до складу його президії, ще за два дні став членом Українського Генерального Військового Комітету. З 20.05.1917 р. — командир 1-го Українського козачого полку ім. Б. Хмельницького. Однак, коли полк вирушив на фронт, несподівано відбув у відпустку. На III Всеукраїнському військовому з'їзді був обраний командиром полку Захисту Революції, сформованого з учасників з'їзду, однак знову зник. За версією самого Ю. Капкана поїхав на фронт, щоб привести в Київ Богданівський полк, однак достеменно відомо, що полк ім. Б. Хмельницького повернувся в Київ з ініціативи та під командою старшин полку. У листопаді 1917 р — начальник 1-ї Сердюцької дивізії. З 20.12.1917 р. — на посадах «командувача всіма Українськими військами для оборони України від наступу Армії Ради Народних Комісарів». З 12.02.1918 р. був звільнений у відпустку на чотири місяці. У березні 1918 р. видав під своїм прізвищем «Статут стройової служби», який в українській армії отримав назву Капканівського статуту. В дійсності не мав до упорядкування Статуту жодного відношення — він був розроблений комісією старшин 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького без участі Капкана. З серпня 1918 р. — командир 1-го Залізничного полку Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — інспектор Залізнично-Технічних військ Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — інспектор піхоти Дієвої армії УНР. Станом на 21.11.1919 р. — начальник резерву старшин Дієвої армії УНР у м. Кузьмін (Поділля). Подальша доля невідома.
Капкан Юрій, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1934. — Ч. 4)
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 128–238. - п/с 1-616; ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а. — С. 25; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Варшава. — 1937. — № 7. — С. 18; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 434. Галаган М. З моїх споминів. — Київ. — 2005 р.
(05.02.1879-19.02.1969) — генерал-хорунжий Дієвої армії УНР (генерал-полковник в еміграції).
Капустянський Микола, фото 1915 року (фото надано для публікації російським військовим істориком О Г. Кавтарадзе)
Походив з родини священика, з с Чумаки Катеринославської губернії. Закінчив 4-класну Катеринославську духовну семінарію. У 1900 р. був покликаний на військову службу до 134-го піхотного Феодосійського полку (Катеринослав). Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1904), вийшов підпоручиком до 105-го піхотного Оренбурзького полку (Вільно). З 18.03.1905 р. був приділений до 8-го Східно-Сибірського стрілецького полку, що перебував на Далекому Сході. 07.04.1906 р. повернувся до 105-го піхотного Оренбурзького полку. Закінчив Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912). У 1912–1914 рр. відбував ценз командування ротою у 105-му піхотному Оренбурзькому полку. Брав участь у Першій світовій війні: з липня 1914 р. — старший ад'ютант штабу 5-ї стрілецької бригади, з 19.10.1915 р. — штаб-офіцер для доручень штабу 21-го армійського корпусу, з 31.03.1916 р. — штаб-офіцер для доручень штабу 3-го армійського корпусу. З 15.08.1916 р. — підполковник. З 09.02.1917 р. — в. о. начальника штабу 171-ї піхотної дивізії. За бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю (11.11.1915 р., за бій 8—09.09.1915 р). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 03.09.1917 р. — в. о. начальника штабу 104-ї піхотної (1-ї Української) дивізії. Учасник III Всеукраїнського військового з'їзду. З кінця грудня 1917 р. — начальник штабу 11-ї армії. З 03.01.1918 р до 19.01.1918 р. — начальник штабу Південно-Західного фронту. 05.02.1918 р був демобілізований. З 03.05.1918 р. — начальник штабу 2-ї пішої дивізії (колишньої 1-ї Української) Армії Української Держави. Під час Гетьманату одержав звання полковника. З початку листопада 1918 р. — начальник канцелярії Військово-наукового комітету Головного управління Генерального штабу Української Держави. З 25.12.1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. 04.04.1919 р. був заарештований отаманом Оскілком за звинуваченням у співпраці з червоними, 28.04.1919 р. — звільнений. Згодом — помічник начальника 1-ї Управи штабу Дієвої армії УНР. З початку жовтня 1919 р. — начальник 1-ї Управи штабу Дієвої армії УНР. Станом на 26.09.1919 р. — т. в. о. начальника штабу Дієвої армії УНР. 25.11.1919 р. був інтернований польською владою. Перебуваючи у таборі для інтернованих у Ланцуті та переїхавши згодом до Варшави, написав на замовлення Військового міністерства УНР книгу «Похід Українських армій на Київ — Одесу в 1919 році» (в трьох частинах).
З 26.04.1920 р. — представник Генерального штабу УНР при польському Генеральному штабі. З 15.06.1920 р. — 3-й генерал-квартирмейстер Генерального штабу УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий.
Восени 1923 р. виїхав до Парижу. Був активним членом Української військової організації, представником УВО у Франції. 03.02.1929 р. на І з їзді ОУН був обраний до Проводу українських націоналістів, призначений керівником військового штабу ПУН.