Козинцев Андрій, фото 1919 (?) року (Белградский альбом. — С. 121)
З 06.10.1917 р в українській армії: помічник командира 1-го Українського запасного полку (згодом — полку ім. Дорошенка). У 1918 р. — помічник командира 9-го пішого Вінницького полку Армії Української Держави. З 22.08.1919 р. — штаб-старшина для доручень при військовому міністрі УНР В. Петріві. З вересня 1919 р. очолював Місію по справах військовополонених Дієвої армії УНР при польському командуванні. Припустився низки фінансових зловживань, за що згідно наказу Головного Отамана С. Петлюри від 22.03.1920 р. мав бути заарештований. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 43. — С. 92; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 91. — С. 3; Спр. 37. — С. 170–175; Личный состав чинов Отдельного корпуса пограничной стражи 1913. — СПб. — 1913. — С. 522; Белградский альбом. — Белград. — 1929. — С. 121.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Походив з селян Катеринославської губернії. Під час Першої світової війни служив однорічником у Кавказькій Туземній дивізії. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
Восени 1917 р. перевівся до 3-го драгунського Новоросійського полку, що українізовувався. У грудні 1917 р. — січні 1918 р. — виборний командир цього полку, перейменованого на 1-й Український драгунський Новоросійський. Згодом виїхав до Києва, де брав участь у січневих (1918 р.) вуличних боях проти більшовиків. Після відступу з Києва 09.02.1918 р. вступив до кулеметного відділу 3-го Запорізького куреня ім. К. Гордієнка військ Центральної Ради (згодом — 1-й Кінно-Гайдамацький полк ім. К. Гордієнка). У червні 1918 р. підбурював склад полку до виступу проти влади гетьмана П. Скоропадського, через що полк було кадровано до сотні, а Козир-Зірка мусив переховуватись на Катеринославщині. На початку листопада 1918 р. з'явився у розпорядження командувача Окремого загону Січових стрільців Є. Коновальца та отримав від нього доручення на формування 1-го кінно-партизанського полку Січових стрільців. Після сформування полку очолив його на фронті під Києвом. Згодом полк розташувався в Овручі як залога, де відзначився погромами. У січні 1919 р. полк Козира-Зірки залишив місто перед наступом червоних і був переведений на Чернігівщину, однак тут відзначився таким мародерством, що українське командування віддало наказ про його роззброєння. Отаман Козир-Зірка самовільно виїхав у район ст. Бирзула, де у лютому 1919 р. разом з полком увійшов до складу Запорізької Січі отамана Божка (командував кіннотою). У травні 1919 р. був заарештований за звинуваченням у Овруцькому погромі та ув'язнений. Слідство проводилося у Кам'янці-Подільському, але не завершилося. У жовтні 1919 р. місто було зайняте Збройними Силами Півдня Росії і Козир-Зірку звільнили.
Козир-Зірка Олекса, фото 1919 року (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 11)
За непідтвердженими даними у 1924 р. жив в Катеринославі, де працював у губернському ЧК. Подальша доля невідома.
Середа М. Отаман Козир-Зірка//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 11. — С. 11–13; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1927. — Ч. 1. — С. 147; Криловецький І. Мої спогади з часів збройної визвольної боротьби//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 220–230.
(?—?) — військовий урядовець Дієвої армії УНР. У російській армії мав старшинське звання. У 1917–1918 р. — завідувач постачання полку ім. П. Дорошенка військ Центральної Ради. До 12.01.1919 р. перебував на посаді помічника командувача Південно-Західного району УНР. У подальшому лікувався після поранення у шпиталі Києва. З 17.02.1919 р. повернувся на військову службу на попередню посаду. З 09.03.1919 р. — начальник постачання Північної групи Дієвої армії УНР. 03.05.1919 р. був звільнений з посади. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 34, 87; Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 1, 10, 99, ЦДАВОУ — Ф. 1077. — Оп. 6. — Спр. 12. — С. 91.
(1889—?) — командувач бронепотягу Дієвої армії УНР.
Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1909), вийшов корнетом до 4-го гусарського Маріупольського полку. Закінчив один курс Військової академіїГенерального штабу (1917). У 1917 р. — ад'ютант штабу 6-ї кавалерійської дивізії. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр.
У 1918 р. — старший ад'ютант штабу 1-ї кінної дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир Куреня Смерті в Дієвій армії УНР. У березні 1919 р. — командувач бронепотягу у Південно-Східній групі Дієвої армії УНР.
Після ліквідації Південно-Східної групи та її переходу до Румунії, вступив до Збройних Сил Півдня Росії. Служив у 4-му гусарському Маріупольському полку, згодом — у штабі 1-ї Звідної Донської Козачої дивізії ЗСПР З 17.03.1920 р. — підполковник ЗСПР. Після переходу до Російської армії П. Врангеля — офіцер Учбового кавалерійського дивізіону.
З 1921 р. — викладач Миколаївського кавалерійського училища (Югославія). З 1929 р. жив на еміграції у Белграді. З 1934 р. — голова белградського відділення Товариства Галіполійців. Подальша доля невідома.
Козубський Олександр, фото 1919 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 57-зв. — 58; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта, — 1970. — Ч. 3–4. — С. 60–71; Ч. 5. — С. 7–14; 1971. — Ч. 1. — С. 21–26; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва — 2004. — С. 264.
(12.12.1871—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився на х. Очеретяний Олександрівського повіту Херсонської губернії. Походив з родини відставного підпоручика. Закінчив Псковський кадетський корпус, 1-ше військове Павлівське училище (1892), офіцерський клас Військово-електротехнічної школи. Після училища вийшов до 167-го резервного Острозького полку з приділенням до 2-го саперного батальйону. 17.10.1893 р. перевівся до 2-го саперного батальйону. З 04.03.1898 р. служив у Владивостоцькому фортечному телеграфі (в 1900–1901 рр. був у відрядженні у складі російських військ у Китайському поході).
З 01.12.1901 р. — знову у 2-му саперному батальйоні. З 02.11.1902 р. — у 20-му саперному батальйоні. З 01.02.1904 р. — начальник Осовецького фортечного телеграфу. З 02.02.1905 р. — командир роти у 12-му саперному батальйоні, який брав участь у Російсько-японській війні. З 17.10.1907 р. — у 8-му понтонному батальйоні. З 25.03.1909 р. — у 11-му саперному батальйоні. З 31.07.1910 р. — командир 2-ї іскрової роти (Вільно). 28.10.1914 р. був підвищений до звання полковника. Після початку Першої світової війни 2-га іскрова рота обслуговувала штаб та війська Північного фронту. 31.05.1916 р. рота була розгорнута у 5-й радіотелеграфний дивізіон. Під час війни мав два легких поранення, був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою.
Козьма Олександр, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
З 27.11.1917 р. начальник відділу зв'язку Українського генерального військового секретаріату Центральної Ради. З 09.02.1918 р. — начальник зв'язку Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 15.03.1918 р. — командир Запорізького інженерного полку Армії УНР. З 28.05.1918 р. — корпусний інженер Запорізького корпусу Армії Української Держави. З 10.08.1918 р. — т. в. о. командувача Запорізького корпусу Армії Української Держави. З 05.09.1918 р. — дивізійний інженер Запорізької дивізії Армії Української Держави. З 16.12.1918 р. — інспектор технічних справ Лівобережного фронту. З 20.01.1919 р. перебував у резерві старшин. З 12.05.1919 р. — інспектор технічних справ Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 01.10.1919 р. — інспектор технічних справ групи Січових стрільців Дієвої армії УНР. 27.11.1919 р був інтернований польською владою у збірній станиці Ланцут. З 01.08.1920 р — штаб-старшина для доручень інспектора Технічних військ Армії УНР. З 28.08.1920 р. — помічник інспектора Технічних військ Армії УНР.