Выбрать главу

З 1921 р. жив на еміграції у Калішу. Викладав фізику та математику в Українській гімназії. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 49–51; Оп. 2. — Спр 653. — С. 34–55; РГВИА Ф. 409. — Оп. 1. — Д. 37891. - п/с 359–893; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 ст. ст.) січня 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3.

КОКУШКІН

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918 р. — комендант 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави. З 10.02.1919 р. був приділений до штабу Подільського корпусу Дієвої армії УНР. З кінця квітня 1919 р. — комендант штабу 9-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. У травні 1919 р. потрапив до польського полону. Був вивезений до Німеччини, де перебував у таборах російських біженців. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 5. — С. 31; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — ' 1938. - № 8. — С. 50, 56.

КОЛЕСНИКІВ Михайло Михайлович

(10.07.1862-?) — полковник Армії УНР.

Закінчив військову прогімназію, Одеське піхотне юнкерське училище, служив у 15-му стрілецькому батальйоні (Одеса). Брав участь у Російсько-японській війні. З 14.02.1905 р. — підполковник за бойові заслуги. Станом на 01.01.1910 р. — підполковник 7-го Східно-Сибірського стрілецького полку (Новокиївське). Згодом служив у 20-му піхотному Галицькому (Житомир) та 17-му піхотному Архангелогородському (Житомир) полках. У складі останнього брав участь у Першій світовій війні. З 28.01.1915 р. — полковник. У 1917 р. — командир 1-го піхотного Невського полку.

З 09.11.1918 р. — хотинський повітовий військовий начальник. У 1920 р. — приділений до старшинської чоти при штабі Тилу Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 653 — С. 117–121; Список подполковникам на 1913. — СПб. — 1913. — С. 130.

КОЛОДІЙ Федір Олександрович

(08.02.1872-04.1920) — командувач групи Дієвої армії УНР.

Походив з дворян Чернігівської губернії. Закінчив 4-й Московський кадетський корпус (1889), Михайлівське артилерійське училище (1892), вийшов підпоручиком до 1-ї кінно-артилерійської батареї. У 1899 р. закінчив два курси Миколаївської академії Генерального штабу за 2-м розрядом. 04.03.1904 р. був приділений за власним бажанням до 5-го Сибірського козачого полку. З 23.07.1904 р. — командир 1-ї сотні цього полку (підосавул). З 15.01.1905 р. — приділений до штабу Сибірської козачої дивізії. 15.06.1905 р. одержав звання осавула за бойові заслуги у Російсько-японській війні (був нагороджений всіма бойовими орденами до Святої Анни II ступеня з мечами). 11.12.1905 р. перевівся до 11-ї кінно-артилерійської батареї. З 20.01.1907 р. — командир 20-ї кінно-артилерійської батареї. З 22.11.1907 р. — командир 1-ї батареї 2-го кінно-гірського артилерійського дивізіону (Київ). Закінчив Офіцерську артилерійську школу (29.08.1911 р.). 11.09.1914 р. був підвищений до звання полковника. З 23.09.1914 р. — командир 2-го кінно-гірського артилерійського дивізіону. 26.11.1914 р. одержав Георгіївську зброю за заслуги у бою біля с. Балидорф (28.08.1914 р.). 31.07.1915 р. був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за бій 29.05.1915 р. біля с. Жежева на Дністрі. 22.09.1916 р. був підвищений до звання генерал-майора. З 20.12.1916 р. — начальник 14-ї артилерійської бригади.

У березні—квітні 1918 р. — голова демобілізаційної комісії Румунського фронту. З 17.04.1918 р. — т. в. о. командувача 3-го Херсонського корпусу Армії УНР. З 10.08.1918 р. — у розпорядженні військового міністра Української Держави О. Рогози. За Гетьманату мав звання генерального значкового. З 22.12.1918 р. та станом на 10.02.1919 р. — командувач 2-го Подільського корпусу Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. — командувач Південно-Східної групи (Південного фронту) Дієвої армії УНР. 21.03.1919 р. був членом т. зв. Революційної ради у Вапнярці. З травня 1919 р. — отаман для доручень начальника Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 10.07.1919 р. — за сумісництвом начальник оборони району Кам'янця-Подільського. Навесні 1920 р. помер у Кам'янці-Подільському.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 33-622; ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 43. — С. 73; «Русский Инвалид». — СПб. — 1915. — № 49; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 77; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. — № 8. — С. 29–30; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 58; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — Темпора. — С 82, 157.

КОЛОДКЕВИЧ

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російськії армії — полковник.

З 28.12.1918 р. — помічник корпусного інтенданта 1-го Волинського кадрового корпусу.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 3. — С. 12.

КОЛОСОВСЬКИЙ Володимир Васильович

(06.03.1884–1944) — підполковник Армії УНР.

Закінчив 2-гу Київську гімназію, Михайлівське артилерійське училище (1906), служив у 4-му стрілецькому артилерійському дивізіоні (Одеса). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1913). Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — помічник начальника оперативної частини штабу Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії — підполковник.

Колосовський Володимир, фото 1913 року (з приватної колекції)

З 10.03.1918 р. — начальник розвідкою відділу Генерального штабу УНР, зюдом — Української Держави. З 12.01.1919 р — військовий експерт делегації УНР на мирних переговорах у Парижі. Станом на 09.05.1919 р. — військовий агент УНР у Франції, Бельгії, Іспанії, Португалії (Париж).

З 1920 р. жив на еміграції у Німеччині, був довіреною особою одного з керівників Російського Загальновійськового Союзу генерала фон Лампе. Редагував журнал «Война и Мир», таємно пов'язаний з розвідувальним управлінням РСЧА. Деякий час з 1929 р. за рекомендацією М. Капустянського входив до складу військового штабу Проводу українських націоналістів. Помер під час Другої світової війни.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 669.

КОЛПАКІВ Юрій Миколайович

(23.04.1880-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у Кишиневі Бессарабської губернії. Закінчив 1-й кадетський корпус (Санкт-Петербург), Миколаївське інженерне училище (1899). Служив у Лібавській фортечній роті (1910). З 02.11.1914 р. — командир 1-ї роти 5-го саперного батальйону. З 11.12.1916 р. — підполковник. З 26.01.1917 р. — командир окремої інженерної роти. З 02.03.1917 р. — штаб-офіцер для справо-виробництва інженерної частини етапно-господарчого відділу штабу 7-ї армії. З 01.01.1918 р. — завідувач інженерної частини 7-ї армії.

З 20.09.1918 р. — бухгалтер електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 01.07.1919 р. — начальник канцелярії електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства УНР. 16.11.1919 р. був звільнений з посади через розформування управління. Був інтернований польською владою. З 24.04.1920 р. — співробітник Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 16.09.1920 р. — т. в. о. начальника електротехнічного відділу Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.