Повноцінне навчання у школі тривало недовго, за твердженням В. М. Петрова, два тижні. Наприкінці лютого 1919 р. до Житомира наблизився ворог, і 1 березня наказом штабу Дієвої армії УНР школу було зараховано до складу військ Північної групи для ведення бойових дій проти Червоної армії{341}.
Щоправда, начальникові школи не повідомили про це розпорядження. Натомість із наближенням до Житомира більшовиків він отримав наказ від начальника Головної шкільної управи полковника В. П. Сальського вантажитись у потяг і виїжджати до Вінниці, а звідти, залежно від обставин, або до Кам’янця-Подільського, або до Старокостянтинова чи навіть Галичини. Коли школа прибула на вокзал, щоб від’їхати до Вінниці, її було затримано за наказу начальника Залізнично-технічного корпусу Дієвої армії УНР отамана Беня. Між Петровим і Бенем виникла суперечка, яку довелося розв’язувати особисто Головному отаманові С. Петлюрі. Той через телеграф наказав школі всіх боєздатних виставити на фронт, а майно та небоєздатних — евакуювати{342}.
Школу було поділено на дві частини: бойову, що складалася з 240 юнаків та 18 старшин на чолі з В. М. Петровим (до неї увійшов і гарматний відділ школи — 40 юнаків, 3 старшини, 2 гармати), та адміністративну — два потяги 3 майном, 4-та піша сотня юнаків, що навіть не вміли стріляти, кулеметний відділ (без кулеметів), весь адміністративний склад, музична команда та кілька лекторів. Начальником останньої призначено полковника О. М. Фроста, якому було наказано вирушити залізницею через Вінницю, Старокостянтинів, Вишнівець та Шепетівку до Рівного.
Однак адміністративній частині школи теж довелося воювати. Коли 8 березня 1919 два ешелони з господарством їхали крізь Бердичів, у місті вже йшли бої з червоними. Один ешелон на чолі з сотником Валентином Трутенком без перешкод доїхав до Здолбунова, а звідти — до Рівного, де й розташувався в очікуванні на школу. У цьому ешелоні їхав кадр кулеметного відділу, якому у Здолбунові наказом командування Північної групи було передано 4 кулемети. Згодом цей відділ, перейменований в окрему наукову кулеметну сотню, став однією з кращих частин Північної групи Дієвої армії УНР, а на початку травня 1919 р. знову приєднався до Житомирської юнацької школи.
Другому ешелонові школи не вдалося прорватися через Бердичів. Полковник О. М. Фрост, що їхав у ньому, наказав вийти з вагонів і прийняти бій із більшовиками. Уся група намагалася прорватися назад до Житомира, щоб з’єднатися з бойовою частиною школи. Прикриваючи своїх підлеглих, полковник О. М. Фрост відстрілювався від наступаючих більшовиків і був важко поранений. Його залишили в одному з будинків на ст. Бердичів. Рештки з його ешелону у кількості 10 ненавчених юнаків та 15 музикантів на чолі з сотником Парнасовим таки дісталися до Житомира та знов приєдналися до школи{343}.
9 березня 1919 р. під містечком Левковом, звідки походили перші юнаки, школа прийняла свій перший бій із червоними, у якому юнаки виявили мужність і витривалість, та отримала славу, однієї з кращих бойових частин Армії УНР. Українське командування намагалося берегти школу: щоразу, коли випадала можливість, виводило її до резерву. Однак майже весь березень та початок квітня їй довелося брати участь у бойових діях в районі Житомира (українські війська спочатку втратили місто, але потім відбили). Школа повернулася до приміщення семінарії для продовження навчання, проте 15 квітня знову вирушила на фронт. Того ж дня українські війська залишили Житомир, тепер — надовго. У сутичках за місто загинуло близько півсотні юнаків, у тому числі — перші двоє юнаків-левківців: 28-літній матрос, ім’я якого не збереглося, та 19-літній хлопчина на прізвище Кізюта.
Із боями, у пішому ладі, школа пробилася до м. Олевська, де була завантажена у потяги та 27 квітня прибула до Сарн, а звідти — до Рівного, де з’єдналася зі своєю адміністративною частиною?{344}.
У Рівному школа розмістилася в приміщеннях жіночої гімназії, де повернулася до навчання, але за кілька днів мусила виступити на фронт під м. Клевань. Після Луцької та Рівненської катастроф, що сталися у другій половині травня 1919 р., школа відступила до Дубна, потім — до Крем’янця, далі — до м. Ланівці. Тут 2 червня 1919 р. начальник школи полковник В. М. Петрів був призначений начальником Волинської групи Дієвої армії УНР, а школу очолив колишній інспектор класів П. А. Вержбицький, який, на відміну від Петрова, не користувався особливими симпатіями в юнаків.
Володимир Сосюра, фото 1921 р., вперше опубліковане в збірнику поезій «Червона Зима»