Борис Антоненко-Давидович, фото кінця 1950 рр. (надано для публікації товариством «Меморіал»)
Як згадує Володимир Сосюра, він прибув до школи майже одночасно з Антоненком-Давидовичем — у липні 1919 р., коли вона розміщувалася у Смотричі. Був зарахований до 4-ї пішої сотні сотника Зубка-Мокієвського, яка вважалась зразковою. Більше того — був ройовим цієї сотні (як колишній бунчужний гайдамаків).
Ключ до розуміння фактів, описаних у «Третій Роті», знаходимо у більш докладних спогадах юнака з кінного відділу Житомирської школи — Миколи Отрешка-Арського, який прибув до школи на початку вересня 1919 р. у числі десяти однорічників з 1-го кінного Лубенського полку та чотирьох — з 3-го технічного куреня 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР.
«Нас усіх приділив сот. Миронович до 1-ої чоти, 1-ої сотні чотовому-портупей-юнакові Полтавченкові. Давши необхідні зарядження чотовому, сот. Миронович відійшов, а ми почали знайомитись з іншими юнаками. Мушу зазначити, що до нас, новоприбулих, усі юнаки поставилися дуже добре — поприятельському. Я думаю, що причиною цього була наша численність та сам факт, що ми прибули з фронту.
Того ж таки дня, після обіду та відпочинку (мертвий час), нас повели до лазні та видали білизну і мундири. Чотовий Полтавченко зайнявся нами по-братському, визначив нам ліжка, ознайомив нас з порядком для та загальними обов’язками юнака. Наскільки пригадую, то порядок дня в СВШколі був такий:
Година / зайняття
6.00 підйом, миття,
6.15 ранішня перевірка і молитва,
6.30 напування і годування коней,
7.00 сніданок,
7.30 манежна їзда, або вправи на конях,
10.00 муштра і фуражування коней,
11.30 напування і фуражування коней,
12.00 другий сніданок,
13.00 лекції,
16.00–18.00 обід і перерва,
18.00 вправи списами, фехтування, рубання, вольтижування і т. п.,
19.00 вечірнє напування і фуражування коней,
20.00 вечеря,
21.00 вечірня перевірка і молитва,
21.15 відбій (вечірня зоря).
Очевидно, що цей порядок дня обов’язував лише кінний та гарматний відділи.
На другий день кожному з нас було приділено коня, а тому ми мали своїх коней відповідно доглядати, себто напоїти, отримати фураж (овес і сіно) та нагодувати. Час від часу, для вправи, чистили своїх коней. Прибирання стайні та чищення коней нормально виконували козаки прибиральники. Нагляд за порядком у стайні провадив черговий по стайні юнак.
Зрештою, крім цієі варти, ми мали нормальну внутрішню службу чергових у сотні, дивізіону, відділу, їдальні, а крім того, несли залогову варту при двірці Головного Отамана.
Наш кінний відділ вартував по черзі з пішим та гарматним відділами, а тому нам припадала черга аж на 5-тий день (піший відділ З дні, кінний та гарматний по одному дню).
Треба знати, що зміна варти відбувалася в СВШколі з усіма тонкощами приписів статуту, а крім того, в святочні дні зі шкільною оркестрою, тому не диво, що завжди перед 13-ою годиною збирався натовп глядачів, який приглядався з цікавістю до цієі церемонії та при цій нагоді хотів послухати нашу оркестру.
Відносно цієі оркестри можна сказати, що вона стояла на висоті свого звання. Склад її був 50–60 осіб, з чого було 8 барабанників, 4-х фанфаристів і літаври. Усі труби були срібні, а до того, фанфари мали сині прапорці з срібними китицями та вигаптованими вензелями СВШ. Особливої краси та врочистості надавали фанфаристи, коли вони підкидали труби, а після гри партії знову брали їх розтрубом на бедро.
Цей рух був виконуваний нами чудово. Отож не дивно, що в святочні дні, в часі зміни варти, глядачів було в кілька разів більше, а крім того, на трасі, що вела від будинку Школи до двірця Головного Отамана, стояло багато людей, бо оркестра відпроваджувала нову варту та після зміни верталася зі старою вартою до Школи.
Відлеглість від будинку, де містилася Школа, до двірця Головного Отамана по вулиці Тараса Шевченка, була біля 3-х кілометрів, і проходили її тоді легко і непомітно, бо гра оркестри, що чергувалася з барабанами, підбадьорювала рух.
На варту до двірця виходила ціла чота (32 юнаки), рахуючи начальника варти, помішника і розвідника та обсаду на 7 постів; один пост, що виставлявся коло брами, був парний. Всі, хто був призначуваний на цю варту, з приємністю і великою охотою туди йшли, а це тому, що траплялася можливість побачити улюбленого Головного Отамана та охороняти його.
Вартове приміщення було через вулицю в окремому будинку, куди нам привозили зі Школи обід, а снідання і вечерю приносили з двірцевої кухні, при тому чай і кава були постійно до нашого розпорядження. Приносили і цигарки «Стамболі» чи «Месаксуді». Отже, приємність була достатня для нас»{348}.