Доля випускників та юнаків Житомирської юнацької школи
З перших днів діяльності Житомирської юнацької школи, незважаючи на наказ від 5 січня 1919 р. про «безумовно українців», національний склад юнаків був досить строкатий: українці, чехи, поляки, росіяни, євреї. Так, Микола Отрешко-Арський згадував, що тільки серед юнаків кінного відділу були православні, греко-католики, римо-католики і навіть один іудей{363}.
Після українців найбільше було чехів — близько півсотні. Вони приєдналися до школи під час її відступу з Житомира та походили з його чеського передмістя Крошні. У школі вони становили окрему півсотню{364}. Кілька чехів-юнаків залишалися у складі школи майже до кінця. Так, Борис Антоненко-Давидович згадував, що у листопаді 1919 р. у Старокостянтинові зустрів рештки школи та пізнав дебелого юнака-чеха зі своєї сотні, який був прапороносцем і гордо тримав бойовий прапор школи (не виключено, що це був Антін Конкель, згодом поручник 6-ї Січової дивізії Армії УНР). Причому мемуарист зазначив, що «добре екіпірований вигляд цієї жменьки вишколених юнаків якоюсь мірою свідчив, що й у нас могла б бути європейського типу армія, якби не та крайня скрута, в якій ми всі опинились тепер»{365}.
Відомості про євреїв отримуємо зі спогадів М. Отрешка-Арського. Він писав, що єдиного іудея, який служив у кінному відділі, звали Сергій Глузман, і походив він з Могилева{366}. Однак серед 163-х хорунжих першого випуску Спільної (Житомирської) військової школи знаходимо ще одне безперечно єврейське ім’я — Ницель Зотик.
Зі 163 випускників Спільної військової школи лише четверо до кінця були учасниками Першого зимового походу й отримали Залізні хрести за Зимовий похід і бої. Це: Петро Маринич (Київська дивізія), Федір Мельник (Мазепинський кінний полк), Федір Сивук (2-й Кінно-Запорізький полк) та Микола Дубинецький (3-й кінний полк). Ці дані отримано через порівняння списків випускників Спільної військової школи 5.11.1919 та лицарів Залізного хреста.
Якщо ж порівняти реєстр першого випуску школи з журналом зарахування старшин на дійсну військову службу та підвищення їх у рангах протягом жовтня 1920–1923 рр., то виявиться, що у той час служило тільки 16 випускників{367}. Федір Мельник в армії УНР дослужився до звання сотника і командував сотнею 2-го кінного полку ім. І. Мазепи. Решта була поручиками: Вахівський Йосип (5-та Херсонська дивізія), Вельмик Микола (5-та Херсонська дивізія), Винник Іван (автор спогадів про школу; 1-ша Запорізька дивізія), Іванченко Юрко (5-та Херсонська дивізія), Кондратюк Павло (кавалер відзнаки Залізного Стрільця; 3-тя Залізна дивізія), Конкель (Конкін) Антін (6-та Січова дивізія), Лінник Микита (Окрема старшинська сотня 2-ї Волинської дивізії), Лоянич Микола (5-та Херсонська дивізія), Мазуренко Антін (4-та Сіра бригада 2-ї Волинської дивізії), Охотенко Дмитро (1-ша Запорізька дивізія), Рибченко Олександр (3-тя Залізна дивізія), Рудий Петро (Окрема старшинська сотня 2-ї Волинської дивізії), Тржепель Кость (5-та Херсонська дивізія), а також уже згадувані Федор Сивук (1-ша Запорізька дивізія) та Микола Дубинецький (3-й кінний полк Окремої кінної дивізії).
У цьому реєстрі не згадано випускника школи старшину 5-ї Херсонської дивізії Левка Костянтиновича Славіковського (Словіковського, 18.02.1900 р. н.), який під час боїв у листопаді 1920 р. потрапив у радянський полон. Однак юнакові якимось чином вдалося втекти та дістатися до Польщі. У 1923–1924 рр. Л. Славіковський служив у польській армії, а потому працював урядовцем у податному уряді Польщі. Під час Другої світової війни він вступив до німецької армії, де перебував аж до 15.05.1945, а пізніше опинився в українському таборі для переміщених осіб у Шляйсгайм{368}.
Трагічно склалася доля Петра Маринича, народженого 16 січня 1899 р. у м. Ічня Чернігівської губернії, який у листопаді 1919 р., на відміну від багатьох інших новоспечених хорунжих, прибув до місця свого призначення — полку Морської піхоти. Рештки цієї частини на початку Першого зимового походу було згорнуто у сотню 2-го (згодом 29-го) куреня Збірної Київської дивізії. У складі його П. Маринич брав участь у Першому зимовому поході, кампанії 1920 р. і Другому зимовому поході. Його життя, як і багатьох інших вояків 4-ї Київської дивізії Армії УНР, обірвалося під Базаром 22 листопада 1921 р. — він був розстріляний більшовиками серед 359 інших військовополонених{369}.
Зауважмо, що тільки 17 старшин зі 163-х — тобто 10 %, після випуску залишилися на службі в Армії УНР. Але тут не враховано померлих від тифу, загиблих під час Першого зимового походу та в боях 1920 р., полонених і розстріляних ворогом тощо (наприклад, у списку загиблих, поранених і залишених хворими вояків Запорізької дивізії під час Зимового походу згадується хорунжий Охрименко; але чи це — Охрименко Василь, який закінчив Спільну військову школу, чи якийсь інший — невідомо).