Сьогодні вже неможливо встановити, хто з випускників школи загинув у боях грудня 1919 — листопада 1920 р., а через це, відповідно, — не потрапив до списків кавалерів нагород або підвищених до наступних рангів. Є дані лише про загибель у той час трьох хорунжих Армії УНР: Іванова Івана, Тржепеля Михайла та Леймана Андріяна.
Чимало випускників школи розійшлося по домівках. Так, відома доля хорунжого Миколи Харуся, 1898 р. н., який після випуску був призначений до 1-го полку Морської піхоти. На початковому етапі Харусь брав участь у Першому зимовому поході, але потім повернувся додому — до м. Гриців Волинської губернії. За станом на 1926 р. був зареєстрований як колишній петлюрівець у місцевому відділку ДПу. Подальша його доля невідома{370}. Один з товаришів Харуся по випуску — колишній юнак-чотовий Іван Березюк, 1891 р. н., також на 1926 р. числився у реєстрах ДПУ за місцем проживання — ум. Троянів. Інших даних про нього немає{371}.
Із 16 випускників Спільної (Житомирської) військової школи — старшин Армії УНР 1920–1923 рр. докладніші відомості є лише про долю двох. Перший, Іван Винник (1898—10.03.1985), уродженець м. Долина на Бойківщині, учасник двох Зимових походів, в еміграції став знаним громадсько-політичним діячем. Помер у Нью-Йорку, похований на цвинтарі Баунд-Брук{372}.
Другий — старшина Антін Конкель (у документах його прізвище часто помилково записували як «Конкін») — чех за національністю та римо-католик за віросповіданням. Не виключено, що саме він був прапороносцем школи, яскраво описаним у спогадах Антоненка-Давидовича. У Дієвій армії УНР він служив з 15 березня 1919 р. як козак 4-го полку Січових Стрільців. З 4 квітня навчався у Житомирській юнацькій школі, по її закінченні був призначений до Гайдамацької бригади, на чолі якої стояв отаман Волох. Дезертирував з неї, коли зрозумів, що Волох хоче перейти на бік червоних, і 15 грудня 1919 р. був інтернований поляками. Потому вступив до 6-ї Січової дивізії Армії УНР, у лавах якої 11 листопада 1920 р. був поранений. 1922 р. виїхав до Чехословаччини. В подальшому підтримував стосунки з урядом УНР в еміграції {373}.
Залізні хрести за Зимовий похід і бої отримало тільки шестеро юнаків Спільної військової школи: Коваленко Василь, Роніс Михайло, Кукшин Ларіон, Пасічніченко Тихон (усі — у складі Збірної Запорізької дивізії Армії УНР), Шевчук Трохим та Гайківський Петро (у складі Збірної Волинської дивізії Армії УНР). З них троє згодом закінчили Кам’янецьку спільну юнацьку школу (Коваленко, Кукшин та Роніс — 1-й випуск 1921 р.), а Трохим Шевчук за бойові заслуги був одразу підвищений з юнаків до рангу поручика Мазепинського кінного полку Армії УНР. Інші двоє залишалися у своїх полках підстаршинами. Відома подальша доля лише одного з них — Петра Гайківського (народився 13.01.1897 у с. Кричунове на Поділлі). У 1930 р. він закінчив хіміко-технологічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах і працював інженером{374}.
Микола Отрешко-Арський згадував, що з кінного відділу Спільної військової школи, який на початку листопада 1919 р. нараховував 120 шабель та 60 піших юнаків, у другій половині 1920 р. в Армії УНР служило 22 юнаки. Причому 18 із них 1921 р. закінчили Спільну (Кам’янецьку) військову школу, а ще 4 — залишилися підстаршинами у полках кінноти{375}. Однак, очевидно, ці дані применшені.
Сам Отрешко-Арський після втечі від Волоха повернувся додому — до м. Нова Ушиця. Тут на початку лютого 1920 р. разом із братом Андрієм (також колишнім юнаком) на заклик товариша по навчанню Олександра Павлюка вступили до Т. зв. Кінного загону ім. І. Сірка, який формував сотник Ростислав Корчунов (Кручених). Згодом до цього загону влилася група з 12 надійних юнаків-кіннотників, які ще у листопаді 1919 р. були залишені у Кам’янці-Подільському для охорони Експедиції з заготівлі державних паперів УНР (іншими словами — друкарні грошей та державних паперів). Отже, у Кінному загоні ім. І. Сірка, який невдовзі увійшов до 2-ї стрілецької (згодом 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР, зібралося 15 юнаків-кіннотників{376}.
З цієї групи лише п’ятеро у червні 1920 р. перейшли до Кам’янецької спільної юнацької школи й закінчили її (брати Отрешко-Арські, Гриць Сухин, Іван Чесно та Микола Бурківський). Крім того, М. Отрешко-Арський писав, що юнак Олександр Павлюк перевівся до Мазепинського кінного полку, де був підстаршиною, рідні брати Фліси (Роман та Михайло) та юнак Федина (всі — галичани) у червні 1920 р. з Армії УНР виїхали додому; сліди інших загубилися.