У списку лицарів відзнаки Залізного Стрільця маємо імена ще 16 юнаків Спільної військової школи, які весь 1920 р. прослужили у 3-й Залізній дивізії Армії УНР: Акаловський Вадим, Голуб Григорій, Демченко Петро, Єрмолків Леонід, Загоруйко Пилип, Зелянд Євген, Козачок Олександр, Лазаркевич Костянтин, Морозовський Петро, Писарюк Гриць, Ріхтер Сигізмунд, Сербін Максим, Сердюк Данило, Солтинський Микола, Трубний Олександр, Яблонський Іван{377}.
Із них четверо у 1921 р. закінчили школу старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії, шестеро були у другому випуску Спільної військової школи 1922 р., троє — у третьому випуску, троє залишилися підстаршинами 3-ї Залізної дивізії. Двоє з вищезгаданих юнаків — Вадим Акаловський та Петро Демченко, загинули під час Другого зимового походу, останній був посмертно підвищений до звання хорунжого{378}.
Певна частина колишніх юнаків залишилася на службі в Армії УНР, але вже не вступала до відновленої Спільної юнацької школи. Приміром, у складі 6-ї Січової дивізії, що формувалася в лютому 1920 р. у фортеці Берестя-Литовське, входило 7 юнаків: Дряпайло Степан, Прокопович Гриць, Онищенко Дмитро, Кузик Дмитро, Черній Іван, Афанасієвський Василь, Чалій Матвій{379}. Серед них один (Афанасієвський) у 1922 р. став випускником другого випуску Спільної юнацької школи. Решта служила в дивізії підстаршинами.
У складі Охорони Головного Отамана найкращим підстаршиною вважався 24-літній чотовий Павло Остахів — колишній юнак Житомирської школи. Але вступати на навчання до Спільної юнацької школи він відмовився{380}.
Загалом із юнаків Спільної військової школи у 1920 р. зі зброєю в руках обстоювало незалежність УНР близько 200, тобто третина від загальної кількості випускників молодшого курсу. Весь 1-й випуск Кам’янецької (Спільної) юнацької школи 1921 р. становили колишні юнаки, а це — 77 осіб. Значний відсоток налічували вони й у 2-му випуску цього закладу 1922 р., повернувшись до навчання зі своїх частин лише після того, як Армія УНР вийшла на інтернування до Польщі. Певна кількість колишніх юнаків залишилася в армії як підхорунжі, деякі з них згодом закінчили школу старшин військового часу 3-ї Залізної дивізії, а окремих підвищено до старшинських рангів за бойові заслуги.
Спільна (Кам’янецька) юнацька школа, 1920–1924 рр
Наприкінці 1922 р. замість генерал-хорунжого Миколи Шаповала посаду начальника Спільної юнацької школи обійняв полковник Костянтин Цурканів, який 15 серпня 1923 р. здійснив 3-й випуск (48 старшин), а в червні 1924 р. — 4-й (32 старшини). У числі останніх по другому разу зі школи випустився поручик Григорій Полтавченко, який раніше залишався тут, щоб «підтягувати» четвертий курс юнаків. Потому Спільна юнацька школа була розформована.
Після відходу 18 листопада 1919 р. Спільної військової школи з Кам’янця-Подільського у місті залишилося кілька десятків старшин та юнаків: хворих на тиф і тих, що виконували різні державні завдання (охорона складів, Експедиції заготівлі державних паперів тощо), а також ті, хто не бажав іти у безвість походу, згодом названого Першим Зимовим. Серед них були й викладачі та стройові старшини школи: начальник кінного відділу підполковник Олександр Пучківський, командир пішого куреня сотник Євген Нікітін, поручик Аркадій Валійський. З наявного кадру школи було сформовано юнацький відділ, який 11 грудня 1919 р. перейменовано у загін охорони Експедиції заготівлі державних паперів. До складу цього загону також було зараховано велику кількість українських старшин, що з різних причин залишилися в місті. 5 січня 1920 загін було приєднано до 1-ї пішої сотні новостворюваної Кам’янецької пішої юнацької школи УНР. Начальником школи став підполковник Пучківський, ад’ютантом — сотник Нікітін. Так у Кам’янці-Подільському почалося нове життя юнацької школи армії УНР{381}.
За станом на 17 березня 1920 року серед навчального складу школу нараховувалося 77 юнаків{382}. Наприкінці квітня 1920 р. один із курсових старшин школи, Сава Яськевич, об’їхав усю Волинь і зібрав колишніх юнаків Спільної (Житомирської) військової школи, що напередодні Першого Зимового походу розійшлися по домівках. Ними було укомплектовано 2-гу сотню.
Після повернення Армії УНР з Першого Зимового походу до школи влилися ще кілька колишніх юнаків. Окрім того, з усіх частин армії до Кам’янця-Подільського було відправлено найздібніших молодих вояків. На початку червня до школи прибули юнаки-галичани з числа тих, що служили у складі Червоної УГА та перейшли на польський бік. За станом на кінець червня 1920 р. школа мала у своєму складі чотири повні піші сотні, кулеметний, кінний та гарматний відділи{383}.