6 гармат ситуацію поліпшує і ми, 1-а сотня, повертаємося до Кам’янця-Подільського 11-го липня. Ворожа кіннота робить глибокий рейд в наше запілля і перша сотня прикриває відступ всієї армй. Нас, 1-у сотню, забули повідомити, і ми були дивними свідками паради кінноти Котовського, але мужня постава сотника Зубка-Мокієвського, що став командиром 1-ої сотні, загальне спокійне ставлення юнаків до цієі несподіваної пригоди, поміч місцевих людей і ми відійшли далі та знов злучилися зі всією Армією.
14-го липня 1-а сотня переходить Збруч; щимить юнацьке серце при думці, що треба покинути рідну землю, але вірний добровільно прийнятому обов’язку, скріпленою вояцькою присягою, всі себе вважають здатними до всіх забов’язань часу. В Галичині я здибаюся з моїми побратимами з Корпусу Січових Стрільців. І нас юнаків населення гарно приймає та частує. В Яслах так само місцева укр. інтелігенція з глибокою симпатією ставиться до нас. Нарешті ми в Станіславові і знов лекції, варта, а 20-го й 21-го липня 1-а сотня є в Городенці. На фронті завжди червона кіннота; тут у Хриплині парада перед Головним Отаманом; 1-а сотня зберігає залізницю, а 25-го липня повертається до м. Ясла.
30-го липня полк. П. Пучківський залишає керування СВШ і на його місце призначено полк. Миколу Шаповала. 1-а сотня забезпечує запілля і знов ми у Хриплині й 2-го серпня знов ще парада перед паном Головним Отаманом. 8-го серпня СВШ повертається до Станіславова. Події на фронті, тому 17-го серпня 1-а сотня в Галичині забезпечує запілля; 19-го серпня 1-а сотня в Тисмениці. 21-го серпня під жахливим дощем перевірка командиром ген. Михайлом Омеляновичем-Павленком. 22-го серпня у Надвірній; 1-у сотню посилають догнати утікачів до Чехії.
1-го вересня Іезуполь. В Іезуполі 1-а сотня до 6-го вересня і знов повертається до Станіславова. Дали кілька днів, щоб усіх нас привести до ладу; знов лекції та муштра. 24-го вересня у Карпатах, 1-го листопада у Чорткові, а 3-го листопада ми в Україні. Ми, 1-а сотня, що одержали літню уніформу англійської армії, починаємо відчувати холод, але несемо дозорчу службу; 5-го листопада 1-а сотня в Кам’янці-Подільському. 13 листопада вся СВШ виходить на фронт. 14-го листопада 1-а сотня в Демшині, 15-го листопада в Калині; 17 листопада в Кадіївцях в Тукові; 19-го листопада ми відрізані від всієї армії; вперше здибаємо наших вояків у Вівсях, Сатанові та Голохвастові. 20-го листопада 1-а сотня у Волочиськах.
21-го у Підволочиську — військове інтернування. Бачу моїх улюблених побратимів як гордо заховують їхній неймовірний сум. Кіннота ген. Балаховича (російська) тікає в жахливій паніці. Я з Олексою Бурлієм лишаємося позаду сотні; раптом полк. М. Лорченко каже нам двом, щоб ми врятували мільярдове військове майно. Отож, ми, зібравши декілька телефонів, з бідою знаходимо нашу 1-у сотню. 25 листопада Товстолуги і 26 листопада Тернопіль; 28 листопада СВШ в таборі інтернованих у Аанцуті. Починається сумне життя, але знов лекції та муштра.
7-го березня нас відвідує ген. В. Петрів, а 14-го квітня — пан Головний Отаман. 1-го травня Розговіни — разом з нами командарм ген. Омелянович-Павленко. 16 травня ми покидаємо Ланцут. 17-го травня Тарнів, 19 травня прибуваємо до Вадовиці.
14 липня 1921 року 1-ий випуск старшин СВШ покидає табор Вадовиці. Головний Отаман своєю присутністю вніс великий ентузіазм, і — це був великий день для всієї СВШ. В таборі починається роз’їзд всіх частин, — більшість від’їзжає на роботи. Ходять чутки про ліквідацію табору; нас продовжують муштровати; йдемо на топографічні знімки. 9-го жовтня СВШ залишає табір Вадовиці, а 10-го жовтня о 1-ій годині дня ми є в таборі Каліш. Надзвичайно мила, сердечна зустріч, що її зробив нам ген. О. Удовиченко, як також сердечне ставлення ген. Загродського, нам надало нової віри в покращення нашої долі. Табір Каліш кращий за Ланцут та Вадовиці: кращі харчі та глибока сердечність наших двох великих улюблених генералів, що багато з нас їх знали на полі бою. Пригадуються мені слова ген. О. Удовиченка до нас, до гайдамаків у Києві: “будьте чесними мужніми та добрими”. Обидва генерали з перших днів нашої визвольної боротьби стали легендарними національними лицарями. Коли Укр. Армія покинула рідні лани та була інтернована, ген. О. Удовиченко зробив заклик до українців цілого світу, щоб не забули тих, що зі зброєю в руках боролися за Державність України, і певні покращення нашого таборового життя були наслідком його великої жертвенної праці та великого престижу його імені. СВШ в кращих та спокійніших умовах продовжувала своє вояцьке життя. Існування таборової юнацької школи, де я зустрів чимало побратимів, старих вояків Укр. Армії, як також багатьох старшин, що з початку нашої боротьби винесли весь тягар керування та відповідальности. Таборовий театр, церква — це було великою моральною підтримкою для всіх. СВШ продовжувала муштру, лекції, тактичне навчання, топографічні знімки. 22-го липня 1922 року 2-ий випуск молодих старшин Армії УНР мав шану бачити та вітати Головного Отамана. Ми молоді хорунжі мусили бути в частинах, що ми самі їх обрали»{391}.