Додамо до оповідання Леоніда Буткевича, що 1-й випуск Кам’янецької юнацької школи у кількості 77 осіб цілком складався з колишніх юнаків Спільної (Житомирської) військової школи. Він мав відбутися ще наприкінці 1920 р, але через відступ на польську територію став можливим тільки у середині липня 1921 р. Начальник школи генерал-хорунжий Микола Шаповал і ад’ютант підполковник Євген Нікітін описали цю подію у своїй доповіді на ім’я Симона Петлюри від 16 червня 1921 р.:
«В час перебування в минулому році Юнацької Школи в Станіславові та Кам’янцю-Подільському, коли ще Школа була озброеною й цілком чинною, іменування випускних юнаків старшинами з наданням першої старшинської ранги хорунжого намічалося як Педагогічною Шкільною Радою, так і самою Командою Школи після проходження та закінчення програмового курсу (Новий Рік), а для першої партії кінноти на місяць пізніше, саме 1 лютого біжучого року.
Несподіваний відворот армії та евакуація Школи із Кам’янця, її роззброєння та інтернування перервали навчання Школи та на багато місяців спаралізували її чинність в самий той час, як для піхоти лишалося до випуску 1 1/2 місяця, а для кінноти 2 1/2.
Намічені до іменовання старшинами та випуску юнаки належать в переважній своїй більшості до тих, котрі в ріжні часи проходили курси в ріжних юнацьких школах, числять за собою 2–3 роки перебування в юнацькому стані, а взагалі всі перебували на військовій службі по декілька років, практично во всіх родах військового життя та діяльності вправлені цілком задовольняючи, і данне положення роззброєння й певного роду нечинності яко військового закладу з причини відсутності оружія не являється перешкодою, аби закінчивши курс теоретично-клясного, а до деякої міри й практичного (зйомки, тактичні задачі) навчання, аби сих юнаків тепер же, в час інтернування, не іменувати їх старшинами.
В данний момент, після напруженої праці по навчанню сих випускних партій в Ланцуті за останні 1 1/2 місяця й також по переїзді й у Вадовицях, повний курс включно з ухваленими Педагогічною Радою муштровими іспитами буде цілком закінчений обидвома партіями — першою пішою (31 юнак) й першою кінною (36 юнаків) через 28 днів, а саме 14 липня біжучого року, після чого на другий день, 15 липня можна вже. всіх їх іменувати першою старшинською рангою хорунжого»{392}.
Викладачі та слухачі останнього (4-го) випуску Спільної військової школи, Вадовице, 27.08.1923. Посередині — начальник школи підполковник Костянтин Цурканів, праворуч від нього завуч класів генерал-хорунжий Олександр Пороховщіков, ліворуч — начальник кінного відділу підполковник Юрко Ордановський (фото з приватної колекції)
Микола Отрешко-Арський, який був серед випускників 1-го випуску кінного відділу Кам’янецької пішої юнацької школи, також залишив оповідь про своє навчання та урочистий день випуску:
Студенти Української Господарської академії — випускники Спільної юнацької школи, з начальником школи генерал-хорунжим М. Шаповалом, фото 1920 років (Українська Господарська Академія в ЧСР, 1922–1935, Нью-Йорк, 1959)
«Незабаром школу перевели до Вадовиць, де були спеціальні приміщення на класне навчання, репетиції і кінцевий іспит. Одного дня скликано старший курс і під керівництвом полк. Трутенка почалося писання перебігу служби для старшинського послугового реєстру. Далі було видано кожному з випуску школи по 5000 польських марок на видатки, зв’язані з іменованням. Наш інспектор класів ще чогось не скінчив, але отримавши наказ від начальника школи, мусив і своє закінчити. Отож був усталений день випуску, і до того готовився весь табір. В параді, крім школи, мали взяти участь Запорозька і Окрема кінна дивізії. Завдяки полк. Липінському (ком. гарматчиків) (насправді це був підполковник Ліпський. — Я. Т.) створилася під його диригентурою струнна оркестра; грали в ній юнаки з ріжцих родів зброї. З кінноти грав мій брат Андрій на басмандолі балалайці, я на балалайці. Трали і гарматчики брати Собічевські та ще інші. Зробивши кілька репетицій, полк. Липінський задемонстрував малий концерт перед американцем, завідуючим кантиною “ІМКА”. Почувши нашу гру, він так перейнявся, що зараз же попросив подати список потрібних інструментів для повної оркестри. Полк. Липінський скористав з цієї пропозиції і склав список інструментів не тільки на струнну, але і духову оркестру. Американський представник негайно поїхав до Кракова і на другий день вечером привіз все, що було потрібне. Ми мали гарну струнну оркестру з 15–18 осіб і духову, на початку, 5–7 осіб, а пізніше до 10–12 осіб. В духовій оркестрі грав на кларнеті від самого початку портупей-юнак Грицько Сухин. Факт був той, що наша духова оркестра, створена старанням і подиву гідною упертістю полк. Липінського, за кілька тижнів до випуску мала в репертуарі досить поважну кількість маршів. Репетиції паради проходили під музику, а за день до самої урочистості зроблено загальну репетицію всієї залоги. Струнна оркестра давала концерти в шпиталі для хворих і ранених вояків, за що ми мали (члени оркестри) у “ІМКА” тютюн, какао та інші речі безплатно. Трали також в театрі і кінотеатрі, очевидно вечорами. Пригадую особу полк. Липінського. Високоінтелігентна, музикально-здібна людина, надзвичайно енергійна, тактовна і, крім того, мала дар непересічного організатора. Власне, тільки така людина могла зробити з нічого щось. Коли ж прийняти під увагу перебування в таборі і наші надзвичайно скромні можливості, то праця зроблена полк. Липінським, заслуговує на найвищу подяку і оцінку Настав день перед урочистістю випуску: остання репетиція паради, поправки, перевірка одягу, наші нові мундири зі старшинськими петлицями, зверху чіпляли свої юнацькі петлиці (легко притягнуті ниткою), аби їх свобідно зняти. Підготовка до балу і багато ріжних справ, про які зараз не пам’ятаю. На другий день вранці увесь табір придбав святочний вигляд. Несподівано над’їхало авто з Головним Отаманом, вартові старшини забігали по всіх частинах.