У Запорізькій групі душпастирські функції виконували священики Павло Пащевський та Анатолій Волкович, панотцем Київської групи був Іван Теодорович, 9-ї Залізничної дивізії — Микола Маринич.
Згодом до Дієвої армії УНР вдалося залучити ще деяких священиків. Так, 29 вересня 1919 р. до складу кількох військових частин було призначено таких священиків:
— до 1-го рекрутського полку — протоієрея Миколу Морачевича (у 1918–1919 рр. він був панотцем 7-го пішого Подільського полку),
— до 2-го пластунського полку — панотця Миколу Демчука,
— до Житомирської юнацької школи — панотця Никитюкова,
— до 3-го військового польового шпиталю — панотця Олександра Хранкевича{501}.
Відомо також, що восени 1919 р. панотцем 4-го рекрутського Сірожупанного полку був отець Михайло Четвертинський{502}.
Починаючи з жовтня 1919 р. війська Дієвої армії УНР охопила епідемія тифу. Торкнулася вона й військових священиків, зокрема Антонія Матеюка, Івана Теодоровича та деяких інших. Зважаючи на складність умов продовження боротьби певна кількість священиків інтернувалася на польській території чи й взагалі залишила лави армії та повернулася до мирного способу життя. У Першому Зимовому поході, який почався 6 грудня 1919 р, узяли участь три найбільш витривалі військові священики: Павло Пащевський (став виконуючим обов’язки головного священика армії), Василь Сукачів та Микола Маринич.
Після закінчення Першого Зимового походу та переформування Армії УНР кількість військових священиків збільшилася до п’яти — приєдналися Анатолій Волкович та Михайло Обертович, які до того були інтерновані на території Польщі. Восени 1920 р. коло українського військового душпастирства поповнилося ще двома священиками Павлом Пятаченком та Михайлом Раїнським. За станом на вересень 1921 р. у складі Армії УНР було сім військових священиків: два при штабі армії та по одному у 1-й Запорізькій, 2-й Волинській, 3-й Залізній, 5-й Херсонській та 6-й Січовій дивізіях.
Коли Армія УНР була інтернована на території Польщі, кількість військових священиків почала збільшуватись за рахунок українських вояків, що з власного бажання приймали священний сан. 2 січня 1921 р. було висвячено військового урядовця 6-ї Січової дивізії Петра Білона. З травня того ж року — військового урядовця інтендантської управи Військового міністерства УНР Василя Варваріва. У Каліському таборі було відкрито курси українських священиків, які закінчили шість осіб. Троє з них — Лазар Воронюк, Дмитро Залізняк та Михайло Лещук прийняли сан священика. Ще троє — Пилип Шпартак, Григорій Бунь та Іван Велівченко — стали дияконами{503}. Окремі ієреї приєдналися до Армії УНР уже в Польщі.
Отець Петро Білон у своїх спогадах подає список військових священиків Армії УНР:
Пащевський Павло, протопресвітер, керівник головної управи військового духовенства;
Варварів Василь, священик — панотець Військового міністерства УНР;
Сукачів Василь, протоієрей — панотець 2-ї Волинської дивізії;
Пятаченко Павло, протоієрей — панотець 3-ї Залізної дивізії;
Маринич Микола, священик — панотець 4-ї Київської дивізії;
Волкович Анатолій, протоієрей — панотець 5-ї Херсонської дивізії;
Воронюк Лазар, священик — панотець 5-ї Херсонської дивізії (по смерті А.Волковича);
Білон Петро, священик — панотець 6-ї Січової дивізії;
Бублій Панас, священик — панотець кінно-гірського гарматного дивізіону Окремої кінної дивізії;
Мельник Григорій, священик — панотець 4-го Київського кінного полку;
Раїнський Михайло, панотець 39-го стрілецького куреня 5-ї Херсонської дивізії (у 1922 р. був призначений священиком парафії на Волині);
Сімакович Флегонт, ієромонах — панотець 1-го запасного військового шпиталю;
Залізняк Дмитро, священик — панотець 1-го запасного військового шпиталю (після від’їзду з табору Ф. Сімаковича),
Лещук Михайло — панотець однієї з частин Армії УНР,
Никитюк Н., священик — панотець однієї з частин Армії УНР (у 1922 р. був призначений священиком парафії на Волині){504}.
Окрім того, за твердженням Петра Білона, деякий час священиком у складі Армії УНР був Кирило Стеценко — відомий український композитор.
Після того, як у 1924 р. Армія УНР була остаточно розформована, а колишній табір інтернованих українських вояків став станицею, у сан священиків висвятилось ще кілька військових. Це, зокрема, отець Михайло Павловський (полковник, колишній начальник відділу контррозвідки Армії УНР), Іван Грушецький (поручик Спільної військової школи, після висвячення — отець Йосип), Гнат Мартинюк (поручик Охорони Головного Отамана), Микола Редько (хорунжий), Степан Скрипник (хорунжий, майбутній патріарх УАПЦ Київський і Всієї Руси-України Мстислав), Володимир Судакевич (урядовець 3-ї Залізної дивізії, по висвяченні — отець Антонін), Дмитро Маган (колишній вояк 6-ї Січової дивізії), Білецький Олександр і багато інших{505}.