Але не Буряковка i не Рассоха символiзують Чорнобильщину. У Зони є символ i чудова фактура — гiгантськi мачти Чорнобилю-2. Скоро пiдприємливi комерсанти друкуватимуть на 3D принтерах маленькi антенки i люди вiшатимуть їх в салони автівок замiсть ароматичних ялинок. Як Ейфелеву вежу.
Потрiбен новий символ: трубу ж розiбрали. I найстрашнiше, що новим символом зони може стати новий Саркофаг — огидний, гiгантський гараж, i менi погано вiд думки, що через рокiв десять пiдросте поколiння, для якого цей несмак символiзуватиме аварiю.
Це буде, коли всi села остаточно прийдуть у стан повного дестрою. Коли не можна буде знайти цiлих вiкон, коли зникнуть всi меблi, коли останнiй стiлець буде спалений нелегалами у ще одну холодну зиму. Тодi вже не знайдеш хорошої хати на вписку i всi будуть топати в остаточно роздестроєну Прип'ять, аби вечорами ганяти чаї мiцних напоїв на дахах, на тлi нового саркофагу: тiєї аркоподiбної блювоти. Вiн менi нав'язливо нагадує про бiодизайн початку столiття i концепт-арти студентiв-архiтекторiв на тему еко-мiст далекого майбутнього. Будувати таке в Зонi огиднiше, нiж знести iсторичний квартал в центрi мiста i натицяти там скляних висоток.
Вже в Києвi, коли ми вiдходили вiд кампарi, вони пропонували пiти в гостi до мародерiв. Я сам рекламував, розказував, що якось бiг додому i серед морокiв нiчної Прип'ятi зустрiв мародера: той був привiтний. Як тут будеш непривiтним, коли нас троє — а ти сам. Чувак з налобником i рацiєю — централiзований розпил, але без пропуску. Ми тодi палили його цигарки i травили байки про спокiй i смерть, про метали кольоровi i чорнi, про запали i погонi, про життя. I вiн усе згадував, як стояв внизу i складав ванни, а поряд гуляла мажорна амстердамська туристка з дзеркалкою. I як його поперло, коли напарник швиргонув ванну, а вона попала на асфальт i розлетiлася на друзки. Тепер у Нiдерландах є людина, яка Зону не забуде нiколи.
Навряд цих мачо торкне iдея ванного катарсису. Скорiше буде так, як минулого разу, коли йдеш собi нормальною компанiєю в Прип'ять i знаєш цих пiдарiв з Янова вже пару рокiв. Вони щотижня приганяють з Iванкова кран i тарабанять тонни чорметiв. Чувак на мопедi «Верховина» ганяє вночi по мiсту i вишукує залишки кольорових металів, у нього в кишенi магнiтики i поганяло в нього Америка. Коля Америка.
I ви бухали в їхнiй будцi, жерли кабанятину, нагашувалися травою i напоювалися спиртом, який тягли п'ятдесят кiлометрiв залiзною дорогою зi славного села Радча.
А потiм хтось iз ваших похвалився скiльки коштує нiж i металюги якось перезирнулися. Потiм всi пiшли бухати до вас у прип'ятську квартиру. Потiм повернулися у янiвську будку, аж раптом приїхали дядi в синiй формi: запакували i поїхали з вами за рюкзаками в хату. А рюкзакiв нема. Спиздили. I накурений в гепу нелегал, трясе за плечi сержантика, виючи: «Вони пропа-а-а-а-али! Про-о-о-па-а-а-али!». Сержантик знiмає табель з ланцюжка. Всi замовкають.
Але їм помстилися. Просто проходили повз i спустили балони з газом, насцяли у каски i стирили велосипед «Україна». Потiм напилися i ганяли на ньому по Прип'ятi, поки не спустило переднє колесо.
Ти якось збереш чоловiк десять, заломиш їм люлiв i пiдпалиш там все. Скоро. А так не рипайся. Коли сам проходитимеш повз, просто топай собi по вулицi Лесi Українки i падай на диван, розкладай наплiчник, став чай, вiдкривай консерву, напивайся i спи. Повзи собi сумирно крiзь хащi, шукай вписку серед клонованих дев'ятиповерхiвок, серед уламкiв рам, битого скла i моху на бетонi. Хвилин за десять знайдеш таки пащу пiд'їзду з вiдламаним шматком козирка: якийсь синiй металюга трохи промазав батареєю з останнього поверху — а тобi орiєнтир.
Всi тебе про це розпитують. У свiтi, де сафарi з гранатометом супроти сомалiйських пiратiв стало забавкою мажорiв, всiх цiкавлять найпотаємнiшi закутi з рiзних куточкiв свiту. От як мародерочка. I мене частують салатом з восьминога, iкрою летючої риби, всiма ласощами в свiтi i розпитують про деградантських полiських уриг.
Що треба для нормальної мародерочки? Тачка — твоя найкраща подруга, твоя френдзона. Слухай її соплi про колишнiх i не лiзь пiд спiдницю. Просто дружи i всюди бери з собою: так винесеш набагато бiльше. Просто ходитимеш темними прип'ятськими квартирами без лiхтарика, викручуватимеш крани i пакуватимеш у великий мiшок. Затариш шiстдесят кiло i кинеш на тачку. Тiльки колеса рипiтимуть, коли штовхатимеш її вперед битим асфальтом. Без змазки не катайся — на КП почують. Гнатимуть до Мосту Смертi i ти розженешся до картингових швидкостей, викинеш тачку в кущi, забудеш всi образи i заникаєшся у Колi Америки, кваситимеш до ранку, шкваритимеш драп i жертимеш кабанятину, аби накидатися в три пизди i трiумфально в'їхати в Прип'ять на скутерi. Ганяти пустими вулицями, висолопивши язика, i дути з горла двушку «Чернiгова». Ти біч. Ти просто біч i що би зараз не сказав цим допитливим хлопцям, попсуєш гарних хлопчикiв, якi люблять своїх дiвчаток i пригощають друзiв бiфiтером по п'ятницях, якi просто хочуть пригод. Не псуй. Мовчи.