«Україна». Ще одна подруга. Але тут нiякої дружби: доводиться регулярно трахатись. Ти ж хочеш вивезти мiшок кольорових металів i здати його Алiку? Хочеш не здохнути з голоду? Трахатися треба часто i довго: ти везтимеш мiшок глухої ночi на багажнику, а вiд кожного снопа свiтла — падатимеш у канаву i пiдйоми будуть не приємнiшi за кулеметну чергу над вухом.
Ти тягтимеш свiй мiшок пiвдоби: в ньому всi твої коти, всi страхи i переживання. Приволочеш за колючку i прогасиш все, не вiдходячи вiд брухтоприйомки. Деяким персонажам там вже давно платять денатуратом, похмiлля вiд якого скидається на чорнобильську катастрофу. I коли наваляєшся тою жахливою шмурдловиною, — там тебе i вхопить катарсис, а мiзки звiльнить ще один ресет. Ти стара система, ти просто дев'яносто восьма вiнда: у всiх незрозумiлих випадках iдеш у ребут.
Отже, ти вирiшив помародерити, але не знаєш, з чого почати? Завжди звертай увагу на уламки технiки. Взимку бери з собою мотузку. Як прийдеш на Буряковку — вiдiрви капот вiд вантажiвки. Потiм — кинь його на снiг догори дриґом i складай туди все. Прив'яжи до кiнцiв капоту шнур i впрягайся, нiби в плуг: по снiгу навiть навантажений капот нормально ковзає, як санчата.
Якщо снiгу нема, то на велосипед «Україна» можна начепити сто кiло металу у двох мiшках: вези його вночi по асфальту або битими ґрунтiвками: по пiщаних протипожежках буде незручно. В кишенi завжди носи магнiтик — з ним набагато простiше визначити, який перед тобою метал: кольоровий або чорний. Кольоровий набагато дорожчий, i це знають навiть дiти, — нiколи його не пропускай.
Не забувай i про прип'ятськi лiфти. Шахта лiфта в кинутiй висотцi — не тiльки смiттярка i нужник, а й плацдарм для матерiального збагачення. Звiсно, майже всi лiфти опрацьованi давно, але обов'язково звертай увагу на котушки: якщо таку котушку загнати — можна бухати кiлька днiв.
Електропроводина i каблуха — не менш важливi речi. Вони є у багатьох хатах i то цвєтняк. До речi, будь-який кабель треба випалити вiд iзоляцiї, аби вiн займав менше мiсця i став легшим. Для цього завжди носи з собою пляшчину якогось розчинника — так швидше розведеш багаття навiть тодi, коли все мокре, навiть коли навколо тiльки снiг.
Взимку постає проблема заночувати у великi мiнуси без спальника, але не всi знають, що можна розкладати багаття просто в кiмнатi i спати поряд. Треба вибити у кiмнатi всi вiкна, бо коли повибиваєш вiкна, не хвилюйся, спокiйно розкладай багаття i лягай спати: протяг розвiє дим, а ти будеш лежати нижче рiвня пiдвiконня, тому протягне не сильно. Вогонь поступово пропалить дошки пiдлоги: вони жеврiтимуть всю нiч i пiдтримуватимуть тепло. Але можуть зотлiти аж так, що ти провалишся. Це не страшно — в хатах пiд дощаною пiдлогою майже вiдразу пiсок. Взимку краще за все спалювати нiжки столiв, стiльцi, вiконнi рами i паркани — вони сухi.
Прогулянка взимку — то мандри вiд буржуйки до буржуйки. Вiд однiєї пiчки до наступної. Маршрути i варiанти стискаються до цятки на мапi, до облаштункiв тепла i обiгрiтих комiрок, вiд яких неможливо вiдлипнути.
Але iснують моменти, коли навiть багаття не допоможе. Тодi починаєш кричати. От i я кричав: «Iгарь! Iгарь!». Вiн повертається подивитися де я, а мене нема. Я провалився з головою у снiг. Тiльки рука стирчить. «Iгарь! Iгарь!». Менi страшно. Ми думали, що тут по щиколотку. Думали, буде весело. В Зонi, в Чорнобильськiй. Не буде.
За годину ми пройшли метрiв вiсiмсот i зрозумiли: бути сталкерами сьогоднi нас бiльше не пре. Звiсно, менi пропонували снiгоступи, але я категорично вiдмовився. Або нiчого не вдягай, або iталiйськi карбоновi снiгоступи, бо «iталiйськi карбоновi снiгоступи», — це звучить крутiше, нiж навiть якби Карл Лагерфельд став поряд на лижi «Снiговик». Тому я вибрав — нiчого. Природа вибрала температуру —28o. Природнiй вiдбiр навiть i не глянув у наш бiк. Ми розвернулися. Години пiвтори пливли назад до колючки i звалили додому. Ну її, таку Зону.
Є i свiтлi моменти: взимку завжди можна зробити чай, навiть коли у флязi порожньо, навiть на зупинцi, коли холодний i голодний вилiз iз Зони. Можна натопити пару казанiв снiгу: жижа буде брудна й огидна, навiть гартований нефiльтратами болотних калюж шлунок вiдмовиться приймати її всередину. Але можна. Я тодi накалатав собi гiвна, зняв змоклi пiд нiагарою мокрого снiгу боти, залiз у спальник просто на зупинцi i вирубився мертвим сном натомленого туриста. Снилися найтеплiшi ковдри свiту i прийшов я до тями вiд дирчання маршрутки. Вона прибуває з точнiстю до хвилини: рiвно о 05:46 пiдпливає на зупинку спасiнням i Божою милiстю. Зараз подирчить секунд п'ять i звалить звiдси. I я вилажу зi спальника, забиваю на взуття, забиваю на шкарпетки i як заправський босяк ломлюся за нею снiгами. В цей момент пiдходять мєнти i бачать, як два біча бiжать за бiлим транспортером, в зубах тримаючи спальники. Встигли. Не знаю, що їм сказав водiй, чого нас не зняли з рейсу i не почали шмонати, в мене не було навiть часу про те подумати: я вирубився через п'ять секунд пiсля падiння в м'яке крiсло, в омрiяний, прогрiтий салон.