Час додому. З цього приводу я непоспiхом обходжу центральну частину Прип'ятi — свої законнi володiння. Довго сиджу в парку атракцiонiв, топчу скло у просторих залах Палацу культури «Енергетик», а потiм — лiзу на дах будинку з радянським гербом, аби востаннє глянути на Мiсто.
Я стою на даху i роздивляюся покинутi будинки. Панораму кам'яного серця Зони, панораму Прип'ятi. Надвечiрнє сонце грiє, але не обпiкає моє засмагле, усмiхнене обличчя. Перистi хмари розтяглися у блакитному небi над горизонтом ген-ген. Дмухає прохолодний вiтерець. Зараз я точно знаю — я сюди ще повернусь.
2012—2014