А потiм був ранок. Свiтлий, пташино-цвiрiньковий, трелиний вiд спiву i радiсний вiд яскравих променiв сонця. Вони повiльно впали на присипанi штукатуркою дошки i спальник, вони розбудили i нагадали, що Зона не завжди похмура й недобра. У такi моменти всi тривоги розбiгаються навсiбiч i ховаються у вогких, засмердлих пiдвалах, навiть якщо ти прийшов сюди вперше i нiкуди далi свого дому все життя не ходив.
Ми позiхали, потiм — заварили зелений чай у пакетиках, скурили по двi сигарети i знищили пiвкiла тушняка. Час гуляти. Крiзь заростi кущiв, крiзь орди клiщiв, крiзь хмаровиння комарiв, крiзь сосновi шишки, старi дiжки i биту цеглу. Тут особливе мiсце. У двох годинах пiшого ходу вiд Антен. Та ходять сюди не часто. Не дивно: кому кортить дивитись на рештки типового зенiтно-ракетного комплексу з порожнiми ангарами та металобрухтом, коли поряд височiє гiгантське полотно решiтки Чорнобиль-2?
Тут все розтрощено i старi казарми дмухають холодом, а кiстяки ангарiв — свiтяться у вранiшнiх сяйвах. Пiд ногами валяється залiзяччя, а на однiй металевій трубі безiменний радянський солдат ще до Аварiї впевнено вивiв червоною фарбою гасло у вiчнiсть:
«Мы победим тебя, Рейган!».
Чарiвна казка в Новорiчну нiч
Коли збираєшся туди вперше — обов'язково хочеш впасти на хвiст комусь досвiдченому. I це перша i найбiльша помилка. Бiльша навiть, нiж iдея йти в Зону у мiнус десять без спальника, з надiєю палити багаття i спати бiля нього, перiодично прокидаючись, ламати на дрова всi паркани в радiусi ста метрiв навколо i знову куняти на карiматi, проклинаючи бiлий свiт.
Тому, коли зберешся вперше, обов'язково iди сам-один. I головне — якомога менше готуйся до походу. То буде справжнє вiдчуження: ти торуватимеш невiдомi стежки, тонутимеш у болотi без компасу i карти, орiєнтуючись на зiрки, про якi не знаєш анiчогiсiнько.
Ти маєш жахатися хижих звiрiв, а верески косуль i лосiв сприймати за рик розлючених ведмедiв. Ти маєш дохнути, падати без сил, але доповзти до Прип'ятi, кинути костi i пiвдоби спати глухо, аби потiм прокинутись i вибратись на дах будинку, зрозумiвши: ти тут не дарма. Ти маєш бiгати мiстом у примарнiй надiї знайти бичок, аби нарештi закурити, або шукати батарейки, аби зробити пару аматорських знiмкiв. Ти гасатимеш за офiцiйними екскурсiями i збиратимеш недопалки, нiби справжнiй бомж. Ти i є бомж — житель апокалiпсису.
Що треба для першого разу? А нiчого. Дiйсно нiчого. Вiзьми лiхтар, нiж, консерви, спальник, рис i пачку льодяникiв. Все. Звiсно, ти можеш мiсяцями вишукувати iнформацiю про правильну комплектацiю аптечки, пакувати карiмати, фляги, мультитули, палатки i решту всякого туристичного гiвна, та це вiдволiкає вiд головного. У покинутих мiстах ти маєш натирати ноги, пити воду з бацилами, лаятись на здохлi батарейки й економити рис, що несподiвано закiнчується. Але звiсно, набагато крутiше, якщо ти це робиш не з моєї поради, а просто тому, що ти — деградант. Адекватним людям на радiоактивнiй помийцi не мiсце. Пам'ятай про це.
I жоднi поради тобi не потрiбнi. Всi цi пiврiчнi збори, добирання штанiв пiд камуфляжний вiзерунок рюкзака i флектарнова резинка на Петцль — просто спроби якнайдалi вiдкласти дату старту. За цей час виникне безлiч проблем, якi прогулянцi завадять: вiзьмеш кредит, залипнеш iз бабою або розпочнеш, нарештi, ремонт. З тисячi людей, сто вштирює тема i вони роблять репост, збираються десятеро, а йде троє. Їдь краще в Грецiю. Нас i так забагато.
Пам'ятай, що радiацiю нiхто не вiдмiняв. У мене старий був лiквiдатором: три виходи на дах четвертого блоку у травнi, в саме пекло, поки ще шкварило. I не солдатик з-пiд палки, а мнс iнституту теоретичної фiзики. От i хапався за голову вiд демонстративного пофiгiзму срочникiв: дуже просто рвати на грудях сорочку, якщо тебе не шпарить в пукан фiзiчний бiль. Радiацiя як бухло i драйв по угару: нажерся — розвали комусь кабiну i потягай бабу. Прикольно, але похмiлля — страшнiше за Чорнобильську катастрофу. Може з'ясуватись, що кабiну рознесли тобi, а баба залетiла, не кажучи вже про токсикашку. I нелегалам не допомагають навiть радiацiйнi лiкнепи для дебiлiв у доступнiй формi: тотальна бiльшiсть кладе болт на будь-якi норми i заряджається всiєю нижньою частиною таблицi Менделєєва.
I не розводься про свою виключнiсть: в Зонi жлуктити з калюжi нефiльтровану каламуть iз гострим болотяним пiслясмаком — аж нiяк не екстраординарна подiя. Бiльшiсть вчорашнiх радiофобiв днiв через три завзято сьорбають стрьомний нефiльтрат з озерця, де миють ноги пiсля гульок по лiквiдаторських касках-робах, якi досi свiтять натхненно i жваво. Ласкаво просимо.
Деякi з нас давно поїхали дахами наввипередки в онкологiчну прiрву i вишукують найотруйнiшi мiсця аби лягти там спати, жують пiсок з Рудого лiсу i порпаються в ящиках з катастрофiчного фону радiоактивним шлаком, вишукуючи навпомацки уламки графiтових стержнiв. Радiацiйний фетишизм як урочистий обряд iнiцiацiї в касту дебiлiв. Той випадок, коли премiю Дарвiна можна вручати прижиттєво.