Чому ж се, коли на вулиці так гарно і весело, чому нікого не побачиш, щоб хто вийшов на вдвір’я, або овгород копав, або за яким ділом куди йшов? Еге! Бо то великодня була п’ятниця, так усім таке ніколи припало, що й сказати не можна! У кожнім дворі хазяйство робить своє діло: старий, обпатравши кабана, розділя його на шматки і розсила меншими хлопцями, що у хату до жінки, на ковбаси та на капусту на празник; а що треба на дальш, на святки, так посила до молодої невістки у комору, щоб ховала, поки ще до чого дійдеться. А цю невістку узяли тільки що на пущальній, так ще не дуже що тямила по господарству, та ще собі з бідності узята, так і не знала, що і як, за віщо узятися, так тим її і послали у комору, щоб усе поприбирала: яке нужніш, так щоб клала ближче де, наверсі, а чого празниками не потребується, так щоб дальш застановила.
Так у неї-бо діло зовсім не поспіша… Чи пересуне що, чи переложить, а сама зирк з комори на дривітню, бо там її Василь на всі празники нарублює дрівець. Визирне вона з комори та й пита мужика… а об чім? Підіте ж? Так, аби б що-небудь з ним поговорити або хоч подивитись на нього, бо бачите, не можна ні їй, ні йому діла покинути та й зійтись, щоб поговорити. Коли ж ні об чім мужика спитати, так хоч глянути на нього, бо, бачите, давно бачились!».. О, щоб вас з молодожонами! Як я і себе згадаю, так… ну! усього бувало; і празників не тямив… не тепер споминки! Ех, усе-то минулося!
І Василь же нехитрий! коле колоду та чи вдарив обухом раз або два… та й зирк на коморячі двері… так якраз і є: там Хвенна визирнула… Дивляться один на одного, як тії ясочки… вона пита об відрі, а він їй про мотовило… що-то, якби спустити їх докупи? Так-бо старий, упоравши кабана, приньмається різати баранця, так знай покрикує на Василя, щоб мерщій рубав дрова, бо наньмичка вийшла з хати за дровами та й стоїть порожняком, бо нічого узяти, не нарубав Василь; вже вона йому і каже, вже вона і говорить, та знай просить… так ніколи-бо йому: дивиться на свою Хвенну-голубку і, слухаючи, що вона йому ще скаже, нічого не чує, хоч йому що над ухом говорить… А що в нього на думці, так нічого й розказова-ти, бо і самі здорові догадаєтесь!
А у хаті тієї наньмички кріпко бажають, і ось нехай лишень вийде, то зараз на неї і напустяться: чому забарилась, зачим трохи дров унесла; бо тільки що вчинили тісто на паску, так піч треба дуже натоплювати, щоб у хаті було дуже тепло та душно, а то тісто перекисне і паска не вдасться. Тогді лихо старшій невістці, що хоч і третій год, як узята, та ще уперше сама пече паску, бо стара мати будучи її свекруха, вже стала собі немошненька і сей год не приньмається ні за віщо, а тільки, сидячи на полу, порядок дає та знай гримає, звісно — на невістку: того переложила, того мало положила, то се не туди, то те не так, звичайно як свекруха, що вже знайде, за що моркву скромадити. А у бідної невістки і руки, і ноги трусяться… Оборони боже, як паска не вдасться! Тогді їй просвітку не буде: свекруха сваритиметься та попрікатиме, що за три годи нічого не навчилась і що, хоч і сама йшла з багатої сім’ї, та, мабуть, дома байдики била, а господарства не вчилася… так сі їй попрьоки пуще найусього! Се ж свекруха; а то і свекор: він хоч і не лаятиме, та мовчачи сердитиметься, що паска невдаха і що йому стидно її нести меж люди до церкви на посвященіє… А ятрівка, що така собі шутлива та жартовлива, та на прикладки бойка; так та такого поприклада, таку квітку пришпилить, що і через тиждень сорому не збудеш. А що найпуще, так от тії зовиці! Ті вже по усім-усюдам підуть славити, що невістка не зуміла хороше паски вчинити і не пригляділа, як вона пеклась, та і друге прочеє на неї почнуть вигадувати; а через них і печи раки!
А не хитрі ж і вони! Покинули саму невістку з наньмичкою поратись: вона й муки насіяла, вона й калган, вона і бібки, вона і перець, й сіль, вона усе перетовкла, вона й опару постановила, вона й процідила, вона і діжу з тістом на піч поставила, вона і яєць набила, теперечки збирається тісто місити і паску ліпити, та поки ще до чого, а вона вже так втомилася, що і рук, і ніг не чує; а тут свекруха знай моркву скромадить; треба ж і до малої дитини кинутись, підложити суху пелюшку, хоч трохи погодувати, бо бідне вже давно просить та кричить не своїм голосом. А старший хлопчик лазить по хаті та, не тямлячи, який сьогодні день, що нікому не можна у рот і ріски узяти, знай голосить та докуча матері, просячи папи. А тій бідній матері така халепа прийшла, що не зна, куди і метнутись. Та ще на біду і мужика її нема дома; з її діверями, стало бить з своїми братами, вже підпарубочими, та погнали у слободу на красний торг яку залишню скотинку продати та купити, бач, треба до п’ятої пари борозенного та дійну корову з телям, бо дітвори прибува: у старшої невістки двоє діточок, та і менша вже від середохрестя почулася…