Давід Пакет
Огнище. 2 год. 14
Огнище
Дійові особи
КЛОДЕТ
КЛОДІ
КЛОДІН
КЛЕМЕНТ
КАРОЛЬ
КАРОЛІН
Примітка: У п’єсі може бути задіяно від трьох до шести акторів.
Перша частина. Похоронне багаття
На сцені три жінки: Клодін, Клодет і Клоді.
Клодет схиляється над колискою.
КЛОДЕТ: МА-МА... МА-МА... МА-МА... Ага, ось так. Відкриваємо ротика. МА-МА... Я знаю, тобі хочеться. Так! Я знаю, тобі хочеться сказати мамі, як ти її любиш! Так! Скажи щось своїй матусі, матусі, як ти її любиш, а матуся тебе, любить тебе, любить тебе! (Підскакує.) О! Так... Ось так... Відкриваємо ротика... Не блюємо... Не плачемо... Тільки одне словечко...
ҐАБРІЕЛЬ, притишеним голосом: Ма-ма...
КЛОДЕТ: Так! Молодець!
ҐАБРІЕЛЬ: Коли... я ста-ну... великим... я ... кину тебе... у вогонь.
КЛОДЕТ, до публіки: Ох... Вибачте.
Клодет набирає номер телефону.
КЛОДЕТ: Клодін?
КЛОДІН: Так, Клодет?
КЛОДЕТ: Ґабріель хоче кинути мене у вогонь.
КЛОДІН: О! Він говорить! Класно!
КЛОДЕТ: Думаєш?
КЛОДІН: Точно! Це значить, що Клоді помилилася.
КЛОДЕТ: Помилилась? Ти про шо?
КЛОДІН: Е-е... Ну... Вона боялась, що Ґабріель... того...
КЛОДЕТ: Чого того?
КЛОДІН: Ну... це...
КЛОДЕТ: Кажи вже.
КЛОДІН: Ну... Вона боялась, що Ґабріель трохи того...
КЛОДЕТ: МІЙ СИН НЕ ПРИШЕЛЕПКУВАТИЙ.
Дає відбій і набирає інший номер.
КЛОДЕТ: Клоді?
КЛОДІ: Так, Клодет?
КЛОДЕТ: Це правда, що ти вважаєш Ґабріеля пришелепкуватим?
КЛОДІ: Ага.
КЛОДЕТ: Справді? Ти ж його хрещена!
КЛОДІ: Я йому ще й подарунки роблю.
КЛОДЕТ: ЗАБУДЬ.
Кладе слухавку.
Біля дека, заповненого паруючим печивом.
КЛОДІН (до публіки): Не знаю, як ви, а я розмовляю зі своїм печивом.
Не бійтесь, воно не відповідає.
Коли я кажу, що розмовляю зі своїм печивом, то не йдеться про справжню розмову між нами.
Воно ніколи мені не казало: «Ну, Клодін, мені треба більше коричневого цукру» чи там: «Будь уважною, ти забула змастити деко».
Ні, ні.
По-іншому.
Це як наче у нас із ним балачка, в якій балакаю тільки я.
Я говорю, а воно слухає.
Я видаю, а воно сприймає.
Ну, це — як ось із вами.
Якщо подумати, то ви точно як моє печиво.
А коли так, то можу довірити вам свою таємницю.
Я ходжу до терапевта.
Але я йому брешу.
Я його запевнила, що я вдова.
Що мого чоловіка звали Ектор.
Таким чином, я можу говорити про життя, яке мені хотілось би прожити.
КЛОДІН (у свого терапевта): Лікарю, а знаєш, який у мене найкращий спогад про Ектора? Ні, не день нашого весілля. І навіть не весільна подорож. Ні. Радше перша неділя, яку ми провели разом у нашому новому будинку. Того дня ми хотіли впорядкувати територію, там, підрізати кущі, вирвати бур’ян, покосити газон. Хотіли все підготувати для нового садочка. Та щойно зібралися вийти надвір, пішов дощ. Сильний, про такий кажуть: ллє, як із відра. Ми дивились на дощ через вікно. Я сказала Екторові: «Ну от і кінець нашим планам, як у воду впали». Він відповів мені: «Ні, то вода впала на наші плани». Ми засміялись. Потім він повернувся до мене і сказав: «Клодін, я навчу тебе готувати печиво». І ми робили печиво. Разом. У теплі. А надворі лило.
Бере шматочок печива.
КЛОДІ (до публіки): Мої дві сестрички несповна розуму.
І я теж, як не крути.
Троє з трійні: три божевільні.
То ми такі.
Це нормально...
Знаєте, які слова нашої матері ми чули найчастіше?
ТРИ СЕСТРИ: «Бля, треба було спіраль поставить».
КЛОДІ: Такою вона була, наша мати.
Це були її улюблені слова.
Так, у неї були й інші, як то...
КЛОДЕТ: «Я ненавиджу тебе за те, що ти зробила з моїми стегнами, і ненавиджу твоїх сестер за те, що вони зробили з моїми цицьками».
КЛОДІ. Або ще...
КЛОДІН: «Першою моєю помилкою було вас виносити. Другою — вас виростити».
КЛОДІ: Та улюбленими її словами завжди були...
ТРИ СЕСТРИ: «Бля, треба було спіраль поставить».
КЛОДІ: Через те ми й стали такими, якими є.