ЖАД (у неї струнке тіло): 32 887. Оце та кількість разів, коли мене називали товстою. Я записала їх у блокнотику. У 16 блокнотиках насправді.
ОБРАЗА 1: Жирний опецьок!
ОБРАЗА 2: Жирна воша!
ОБРАЗА 3: Жирна дуринда!
ОБРАЗА 4: Жирне теля!
ОБРАЗА 5: Жирна рохля!
ОБРАЗА 6: Жирна невдаха!
ОБРАЗА 7: Жирна морда!
ОБРАЗА 8: Жирна, аж репається!
ЖАД: Порівнювали з тваринами...
ОБРАЗА 9: Жирна сука!
ОБРАЗА 10: Жирна свиня!
ОБРАЗА 11: Жирна корова!
ЖАД: Жирна з лайкою...
ОБРАЗА 12: Жирна шалава!
ОБРАЗА 13: Жирна блядь!
ОБРАЗА 14: Жирна срака!
ЖАД: А ще до жирна додавались слова на -уха:
ОБРАЗА 15: Жирна товстуха!
ОБРАЗА 16: Жирна макуха!
ОБРАЗА 17: Жирна пампуха!
ЖАД: Ну. І різні комбінації, як от...
ОБРАЗА 18: Жирна воша...
ОБРАЗА 18,5: ...охуїла!
ОБРАЗА 19: Жирна блядська...
ОБРАЗА 19,5: ...срака!
ОБРАЗА 20: Жирна опецькувата...
ОБРАЗА 20,25: ...шалавська...
ОБРАЗА 20,50: ...морда...
ОБРАЗА 20,75: ...аж репається!
ЖАД: А, і не забути б іще два своєрідні прізвиська...
ОБРАЗА 21: Жирна скотина, п’ятьма шакалами вагітна!
ЖАД: І...
ОБРАЗА 22: Жир-пром-комбінат!
ЖАД: 32 887 хрестиків, лише образи від інших. Коли сама називала себе жирною, я не робила помітку в блокнотику. Бо розорилась би на олівцях.
ДЕНІ: Того вечора я наготував чималенько: брускету, салат з авокадо й креветок, лазанью чотири сири, шоколадний мус і до того всього — пляшка гарного червоного вина. Ми сіли. Я спитав у Марка, як минув його день.
МАРК: Усі в офісі тільки й роблять, що западло. Хочу вина.
ДЕНІ: Вау. Накльовується приємний вечір... Я взяв шматочок лазаньї. Якийсь незвичний смак. Спитав у Марка, чи йому не здається лазанья якоюсь не такою.
МАРК: Та така лазанья, така. Це в офісі усі не такі. Хочу ще вина.
ДЕНІ: Вино. Так, воно допоможе приховати присмак. Я зробив ковток. Вино теж мало смак... Я скуштував салат. Те ж саме. Ну, наче все, що я їв, мало смак... піску. Я почистив зуби. І далі смак піску. Прополоскав рота. І далі смак піску.
Звідтоді все, що я б не їв, має смак піску.
КАТРІНА: Я щось поспішила. Щоденник — не найкраща думка. Що я в ньому писатиму? «Дорогий придуркуватий щоденнику. Сьогодні всі дорослі нестерпні. Бувай». І що то буде? Замість цього стала малювати. Іноді буває легше щось сказати без слів, так мені здається. Розглядаючи малюнки, зрозуміла: мені не журнал потрібен. А тату. За годину я була у татуювальника.
КАТРІНА (показує йому малюнок): Хочу таке. На животі. Зараз.
ТАТУЮВАЛЬНИК: Тобі призначено?
КАТРІНА: Ні.
ТАТУЮВАЛЬНИК: Батьки знають?
КАТРІНА: Ні.
ТАТУЮВАЛЬНИК: Ти завжди робиш, як у голову стукне?
КАТРІНА: Завжди.
ТАТУЮВАЛЬНИК: Сідай.
БЕРТЬЄ: Я якось бачив пару, що йшла вулицею. Посеред завірюхи. У них на двох була одна пара рукавиць. На дівчині була ліва. На хлопцеві — права. На інші руки їм рукавички були не потрібні: вони трималися за руки. Я сказав собі тоді: оце і є щастя. І виникло бажання спробувати й собі.
ПАСКАЛЬ: Моя маска ластівки впала, один раз. Це сталося у продуктовій крамниці. Я чекала, щоб заплатити. Ніхто не знав, що я там. Аж поки маска не впала. І я почула: «Он вона. Он черепаха. Я впізнала її». І всі розвернулись до мене, як по команді. У мене в голові крутилися дві речі: заплатити й піти. Я простягла гроші. Касирка сказала: «Я краще втрачу роботу, ніж обслуговуватиму вас». І хтось навіть у долоні заплескав. Я нічого не сказала. Я не кричала. Я не плакала. Я просто пішла. Я знаю, на їхньому місці я зробила б так само.
*
ШАРЛЬ (голос): Доброго дня... Вітаємо на хвилях Радіо Шарло.
ДЕНІ: Після двох тижнів сніданків зі смаком піску, обідів зі смаком піску і вечер зі смаком піску я вирішив піти до лікаря.
ЛІКАР: Що вас привело до мене?
ДЕНІ: Все, що я їм, має смак піску.
ЛІКАР: І як давно?
ДЕНІ: Два тижні.
ЛІКАР: За шкалою від одного до п’яти, де 1 має значення «неіснуючий», а п’ять — «дуже високий», як ви оціните ваш рівень чуттєвого розвитку...
ДЕНІ: Три.
ЛІКАР: Ваш рівень професійного розвитку...
ДЕНІ: Три.
ЛІКАР: Ваш рівень особистого розвитку...
ДЕНІ: Три.
ЛІКАР: І ваш рівень загального розвитку...
ДЕНІ: Один.
ЛІКАР: Ваше тіло намагається вам щось сказати. Моя порада: почніть з того, що підведіть підсумки свого життя. Наступний!