ДЕНІ: Через А.
Катріна (дивиться прямо йому в очі): Як «ананас»?
ДЕНІ: Так...
КАТРІНА: Я зрозуміла. А ти?
*
ДЕНІ: Бертьє, не маю чого сказати. Ти найкращий у класі.
БЕРТЬЄ: Знаю. І в цьому вся проблема. Та я її незабаром вирішу.
*
ДЕНІ: Жад, у тебе труднощі з дієприкметниками і давноминулим часом.
ЖАД (звабливо): Це вже давно в минулому, всі проблеми. А тепер я дію прикметно. Часто. І дуже добре...
ДЕНІ: Уф... Браво!
*
ДЕНІ: Шарль? Шарль?
ПАСКАЛЬ: Зателефонували зі школи, щоб попередити, що Шарль прогуляв уроки. Я запевнила їх, що ми з ним поговоримо. Але це ще не все. Йшлося не тільки про прогули. За тиждень до цього Шарль замкнувся в кімнаті студентського радіо. «Ви, як і я, добре знаєте, наскільки ваш син вболіває за свою передачу. Але не треба марнославства». Я сказала — так. Я знаю. Та я не знала. Я нічого не знала. Шарль ніколи нам не казав про студентське радіо. І ще менше про те, що він робить його вже чотири роки.
В моєму гнізді був чужинець. Такий собі Шарль, якого я не знала.
Я розпитала його про радіо. Шарль просто сказав: «Мені стає краще від музики, мамо». Краще, ніж що, запитала я. Він не відповів.
БЕРТЬЄ: Наступного вівторка я почав виконувати свій план. Я пішов туди, де мене ніхто не знає. Визначив стратегічні перехрестя. Дочекався, коли на мене ніхто не дивиться, потім одягнув сонячні окуляри і дістав своє рішення...
Бертьє розмахує палицею для незрячих. Якась дівчина зупиняється поруч.
ВВІЧЛИВА ДІВЧИНА: Чи можу тобі допомогти?
Бертьє киває. Дівчина бере його під руку. Вони переходять вулицю.
БЕРТЬЄ: Як тебе звати?
ВВІЧЛИВА ДІВЧИНА: Веронік.
БЕРТЬЄ: Дуже люб’язно з твого боку було допомогти мені, Веронік. Дякую.
Інше перехрестя. Бертьє махає своєю палицею. Інша дівчина зупиняється поруч.
ДРУГА ВВІЧЛИВА ДІВЧИНА: Ти куди йдеш?
БЕРТЬЄ: Он туди, шість вулиць.
ДРУГА ВВІЧЛИВА ДІВЧИНА: Хочеш, я тебе проведу?
БЕРТЬЄ: Гаразд. Та попереджаю: це забере трохи часу. Я не можу йти швидко.
Вона бере його під руку. Він посміхається. Інше перехрестя вулиці. Бертьє махає своєю палицею. Біля нього зупиняються відразу дві дівчини.
ДВІ ВВІЧЛИВІ ДІВЧИНИ ВОДНОЧАС: Можу я тобі...
БЕРТЬЄ: Так, можете, обидві!
Кожна бере Бертьє під руку. Вони разом переходять вулицю.
БЕРТЬЄ: У мене було враження, що я левітую... Я ще не дійшов до етапу французького поцілунку, та вже наближався. План мій був геніальним. Як мінімум, я так думав, поки зі мною не трапилася найстрашніша річ, яка лише могла трапитись. Я опинився поруч із тим, кого знав. І це була... була... дівчина, яка б’є вчителів.
КАТРІНА: Тобі потрібна допомога, сліпий?
ПАСКАЛЬ: Я записалася на заняття із соціальних танців. Вони мені потрібні. Мені подобаються соціальні. Подобається бути в лінії з іншими. Всі рухаються одночасно. Разом. Ти знаєш, де люди. Знаєш, куди люди йдуть. Вони тут, з тобою. Поруч. Вони не кричать. Вони не стікають кров’ю. Вони не вмирають. Вони танцюють.
Є одна, одне... Я готую для Шарля гарячий шоколад. Він сидить у піжамі перед телевізором. Він питає мене, чи скоро буде готово. Я кажу: так. І бачу, як він усміхається. І це той Шарль, якого я знала.
*
ШАРЛЬ (голос): Доброго дня... Ласкаво просимо... на хвилі... Радіо... Шарло.
Бертьє махає своєю палицею. Катріна зупиняється поруч.
КАТРІНА: Тобі допомогти?
Заскочений зненацька Бертьє намагається відійти.
КАТРІНА: Вулиця в іншій стороні.
Він змінює напрямок.
КАТРІНА: І не в тій. Тебе зіб’ють.
Вона бере його під руку. Переходять мовчки.
КАТРІНА: Може, тобі здається, що я схожа на пантеру? Знаю, ти сліпий, та все ж, може, в моєму голосі чи в дотику руки відчуваєш щось від пантери?
Бертьє знизує плечима.
КАТРІНА: То ти ще й німий до всього?
Бертьє киває.
КАТРІНА: Ой-йой... Як тебе... (Коротка пауза). Питаю, бо зробила собі татуювання пантери. І хочу, щоб усі знали про це, навіть коли не бачать. Ось, доторкнися.
Вона підіймає светра, бере руку Бертьє й кладе собі на живіт.
КАТРІНА: Відчуваєш?
Бертьє киває.
КАТРІНА: Прийшли. Наліво — парк. Направо — лікарня. Удачі.
Вона відходить і повертається.
КАТРІНА: Вона гарна, та чорнота, яку ти бачиш?