Бертьє киває.
КАТРІНА: Я теж гарна.
Вона йде. Бертьє збентежений, знімає свої окуляри з темними скельцями й дивиться їй услід.
ФРАНСУА: Усе через алкоголь. То не я. То не можу бути я. Їй 77 років. Це все алкоголь. Та назавтра я все ще думаю про неї. І післязавтра також. Через три дні мені треба точно знати. Я повертаюся. Без горілки. Вона там. Анрієт там... Дивлюся на бабусю. Вона спить. Анрієт робить знак підійти. Маю втекти. Та йду вперед... До самого її ліжка... Я точно хворий. Я той, кого слід лікувати. Я... Я кладу свою руку... На її... Відчуваю її шкіру... Тонка... Зморщена... Холодна... Я ніколи ще не відчував такої... Цікавості... Хочу про неї знати все... Бачити все... Відчути все... Ні. Ні. (Вдихає вміст пляшечки й відлітає). Відчиняю якісь двері. Там дівчата в багні. Вони скандують моє ім’я...
ДІВЧАТА В БАГНІ: Збоченець! Збоченець! Збоченець!
ФРАНСУА: Відчиняю ще одні двері. Там психологи, сексологи, урологи. Вони скандують моє ім’я...
ПСИХОЛОГИ, СЕКСОЛОГИ Й УРОЛОГИ: Збоченець! Збоченець! Збоченець!
ФРАНСУА: Пробую втекти. Вони перегороджують дорогу. Хочуть робити тести. На мені. Прооперувати. Зробити розтин мого черепа. Розтин серця. Розтин члена. Подивитися, що там всередині. Порівняти мій склад із тим, що описаний у їхніх книжках. Я відчиняю двері. Я — вікно. Моя шкіра — зі скла. Моя найбільша таємниця. Її всі бачать. Всі дивляться крізь мене. Тикають в мене пальцями. Говорять про мене. Про мою проблему. Про моє задоволення. Відчиняю інші двері. Бачу стетоскоп. Відчиняю ще одні двері. Бачу мікроскоп. Відчиняю двері. Бачу... Санту?
САНТА: Хо-ох. Хо-ох. Хо-ох-ох. Посунься. (Важко сідає біля Франсуа, у того вилазять на лоба очі). Так, ти повний валянок. Чого тобі хочеться на Різдво, мій гарний Франсуа?
Пауза.
ФРАНСУА: Стати нормальним.
САНТА: Ага, ще один... Ну і молодь, ви всі хочете одного й того самого. «Нормальний» — слово, яке вигадали «психи», щоб мати роботу. Прокиньтеся нарешті.
ФРАНСУА: Ти вважаєш, що я нормальний, чи як?
САНТА: Я сказав: «Хо-ох». Я тут, щоб давати. А не судити.
Пауза.
ФРАНСУА: Найгірше, що може бути, — ненавидіти себе за те, що любиш. Тепер уже нічого доброго не залишилося.
Пауза.
САНТА: Ти точно знаєш, що тобі дійсно подобається. І в цьому твоя проблема. Згадай, коли ти торкнувся до її руки, наскільки вона була гарячою у твоїх...
ФРАНСУА: Можемо поговорити про щось інше?
САНТА: залюбки. Тобі відомо, що слон продукує за рік п’ять тонн гімна? (Франсуа дивиться на нього з відразою). Франсуа, те, що ти відчуваєш до Анрієт, зветься просто: бути живим аж до кінчика свого члена. І воно минуще. Ти маєш скористатися цим, поки воно ще є.
ФРАНСУА: Ти хворий чи...
САНТА: Ні. А ти? У вас скільки там? Шістдесят років різниці? Що таке шістдесят років для життя?
ФРАНСУА: Дитинство, підлітковий вік і дорослість.
САНТА: Точно... Уяви тепер той досвід, який усе це супроводжує.
ФРАНСУА: Я... Такого не повинно бути.
САНТА: Маєш рацію. Вона все одно помре за 6 місяців, а ти не бажаєш бути вдівцем наступні 85 років. Усе владналося.
Пауза.
ФРАНСУА: А вона справді помре за 6 місяців?
Пауза.
САНТА: Я знаю, що подарувати тобі на Різдво. Пораду. Бачиш он там дівчину? (Вказує на Жад). Вона завтра підійде до тебе й заговорить. Скористайся нагодою, щоб бути «нормальним», якщо це справді те, чого ти хочеш... І якщо не вийде, то просто ковтни ось це. (Дає йому пігулку). Ти відчинятимеш двері так, як іще ніколи не робив... (Важко підводиться). Хо-ох. Хо-ох. Ох, спина.
ДЕНІ: За вечерею я вирішив поговорити про свої підсумки з Марком.
ДЕНІ: Я втомився, Марку.
МАРК: Добре, що ти працюєш не в офісі.
ДЕНІ: У мене ні до чого душа не лежить.
МАРК: Як і в народу в офісі.
ДЕНІ: Ти мене не слухаєш... Думаю, в мене депресія.
МАРК: Саме це і стається в офісі.
ДЕНІ: Заткнись зі своїм офісом! Ти що ж думаєш? Що працювати під кондиціонером — найгірше, що може бути у світі? Ні, тоді що не так? Хочеш знати, що гірше від офісу? Бути довбаним учителем французької! Це просто жах! А ти чув, щоб я жалівся хоч колись? Ні! Ніколи! А в мене було би що розказати. Ого, ще й скільки! Я всі дні проводжу в класі серед підлітків! Підлітків, сука! Це просто неможливо витримати! Половина з них мають вигляд розумово відсталих. Хоч уявляєш, скільки всякої бридні я вислуховую за день! Га? Знаєш? Сьогодні, от лише сьогодні, я чув...
НЕДОРОЗВИНЕНИЙ ПІДЛІТОК 1: Ой-йой, олівець.