НЕДОРОЗВИНЕНА ДІВЧИНА-ПІДЛІТОК 2: Якщо хочеш подобатися, вистав цицьки.
НЕДОРОЗВИНЕНИЙ ПІДЛІТОК 3: Це де, бібліотека?
ДЕНІ: Це де, бібліотека? Ти вже чотири роки у першому секондері, мав би вже знати. І йдеться не лише про брак розуму, цікавості, ввічливості чи красномовства. Зовсім ні! Проблема в тому, що вони смердять! А якщо не смердять, то купа всього на шкірі. Мене вже нудить від прищів! Видавіть їх, намажте кремом, зробіть хоч щось. Все, більше не можу. Через той сморід. Смо-рід. Не можу!
МАРК? Тоді чому не підеш працювати в офіс?
ДЕНІ: Я пішов завалився перед телевізором. Узяв чіпси з сіллю і оцтом. Зі смаком піску, хоч гопки скач. Думав, телевізор мене заспокоїть. Де там. Я забув, наскільки дурнуватою може бути реклама. Мені не потрібно дивитися на ведмедя в пальто, щоб купити те пальто. Мені не потрібно бачити напівголих людей, щоб захотіти жуйку. Мені не потрібно дивитися на парасольки... і на хвилі... щоб захотіти... Ага. На язиці. То був смак не піску. А відпустки. Пляжу. Відпочинку. Рішення прийнято: я поїду в подорож. Лише я і мій наплічник, пригода всього життя. Наступного дня я прокинувся і в мене з’явилися дві речі, яких уже давно не було. Енергія. І прищ.
БЕРТЬЄ: Цього вечора я заснув з думкою про дівчину, яка б’є вчителів. Я торкався до її тату, як читають шрифт Брайля. Я й досі відчував свою руку на її животі. Він був гарячим. Як рукавичка. Я вирішив: завтра скажу їй, що тим сліпим, якому вона допомагала, був я. І що саме з нею мені хочеться йти, рука в руці. Без палиці. І без окулярів.
Вона знімає маску ластівки.
ПАСКАЛЬ: Я зупинила всі годинники в будинку о 2 год. 13. Знаю, що від цього нічого не зміниться. Та це нагадує мені час, коли у мене ще була моя дитина. А в інших — їхні діти.
*
ШАРЛЬ (голос): Ласкаво... просимо... на ... хвилі... Радіо... Шарло... Шарло... Шарло...
БЕРТЬЄ: 6 год. 25. Я прокидаюся. Ще до будильника. Я занадто збуджений, щоб знову заснути. Прискіпливо вибираю одяг. Розчісуюсь. І мащу голову гелем. Коли мене бачить моя мати, то каже: «Вау! А ти красунчик!» Я відповідаю їй: «Так. Я знаю».
КАТРІНА: 7 год. 05. Я раптово прокидаюся. У мене погане передчуття. Щось не так, як звичайно. Вмикаю світло. Дивлюся на живіт. І кричу. Моє тату... воно змінилося. На моєму шлунку. Вже не пантера. А... А... Квітка. Квітка, яке паскудство! Я, Катріна-не-грай-мені-на-нервах, і в мене тату квітки на животі. Ще ніколи в житті я не відчувала такої ганьби. Я одягаю футболку, светра, водолазку, пальто й іду до школи.
ДЕНІ: 9 год. 00. Учительська. Я зустрічаю директора. Кажу йому, що хочу поговорити після закінчення уроків. Він питає, з якого приводу? Кажу, що з приводу мого прища.
ЖАД: 10 год. 15. Перевіряю свої блокнотики. У мене залишилося 10 хрестиків, щоб досягти мети тижня. Один поцілунок, і готово. І тут бачу хлопця з мого курсу французької. Вперед.
ФРАНСУА: 10 год. 15. Я снідаю, один пих. Два пихи. Три пихи. Якась дівчина йде до мене.
ЖАД: Алло, Франсуа.
ФРАНСУА: Ти хто?
ЖАД: Жад, ми в одній групі на французькій.
ФРАНСУА: Ти колись була жирною.
ЖАД: Колись. А тепер гарна.
Франсуа палить свій косяк.
ЖАД: Даси затягнутися?
ФРАНСУА: Трішки. Мені самому треба.
Вона затягується й кашляє.
ЖАД: Уффф. Міцна.
ФРАНСУА: Аякже.
Пауза. Жад підходить ближче до Франсуа. Він ніяковіє. Вона кладе руку йому на стегно. Жодної реакції.
ЖАД: Нічого собі! Ти що, гей?
ФРАНСУА: Ні. Але спробував би.
Пауза. Франсуа дивиться на Жад. Непереконливо цілує її.
ЖАД: У тебе хтось є? Ти цілуєшся як пацан, що зраджує своїй подрузі.
Франсуа ніяк не реагує. Потім дістає пігулку.
ФРАНСУА: Хочеш половину?
ЖАД: Що це?
ФРАНСУА: Не знаю. Санта дав.
ЖАД: Гмм... Я краще косячок.
Франсуа ковтає пігулку. Жад затягується й кашляє.
ФРАНСУА: Ой-йой...
ЖАД: Що?
ФРАНСУА: Ну, наче...
ЖАД: Що?
ФРАНСУА: Повно маленьких білих черв’яків у твоїй слині. І на губах. Огидно, дуже.
ЖАД: 10 год. 25. Моє рішення вилазить мені через рота. Я сховалася в дівчачому туалеті. Беру олівець. Жирна осоруга. (Ставить хрестик прямо на тіло). Жирна свиня. (Ще один). Жирна бридка свиня. (І ще один.) Жирна бридка гидотна тупорила свиня. (Багато хрестиків). Жирна брудна осоружна сука. (Багато хрестиків).
ШАРЛЬ (голос): Радіо... Шарло...
ФРАНСУА (під кайфом): 12 год. 05. Я дивлюся на свого макарона. 12 год. 06. Макарон дивиться на мене. 12 год. 07. Не знаю, що я тут роблю, біля макарона, бо ну зовсім не голодний, та я — біля макарона. 12 год. 08. Я люблю свого макарона. Ми з макароном справді гарні. Хочу обійняти його. Повести в кіно. Познайомити з батьками. Я закоханий. Маю право. Двері, скрізь двері. Я не відкриваю їх. Хочу залишатися зі своїм макароном.