БЕРТЬЄ: 1 год. 17. Бачу її. Вона біля своєї шафки. Йду туди.
КАТРІНА: 1 год. 17. Мені жарко, я пітнію, мені бридко. Не хочу думати, що залишився ще один урок. Сука, який довгий день. До мене йде якийсь курдупель. Йому ж краще буде, якщо не говоритиме зі мною.
БЕРТЬЄ: Тобі не жарко?
КАТРІН: Відчепися.
БЕРТЬЄ: Я б зварився...
КАТРІН: Кажу тобі: відчепися.
БЕРТЬЄ: Кажу так, бо на мені набагато менше одягу, ніж на тобі, і мені досить жарко. Але думаю, це тому, що трохи нервуюся. Не знаю, як ти, а я, коли нервуюся, починаю швидко говорити і кажу речі, які...
КАТРІНА: У тебе три секунди, щоб зникнути, бо зроблю боляче. Раз...
БЕРТЬЄ: Люб’язно з твого боку попередити мене. Дякую!
КАТРІНА: Два...
БЕРТЬЄ: Вау, вже два. Швидко.
КАТРІНА: Тр...
БЕРТЬЄ: Я — той сліпий, якому ти вчора допомагала. Знаю, теоретично слід казати «з вадами зору», та то так само я. Кажу тобі, бо... Бо мені сподобалося переходити з тобою вулицю. Мені хотілось би, щоб там було багато смуг або ціла траса, щоб усе тривало якнайдовше, але було всього дві смуги, і все тривало недовго. Але досить довго, щоб я сказав собі, що зі мною щось коїться. Може, з тобою також.
Коротка пауза.
КАТРІНА: Ти прикинувся сліпим? Для чого?
БЕРТЬЄ: А ти пішла б зі мною через дорогу, якби я не був сліпим?
Коротка пауза.
КАТРІНА: Якщо я тобі покажу дещо, сміятимешся?
БЕРТЬЄ (робить знак, що ні): Надто боюся наслідків.
Вона підіймає светра, показує живіт.
БЕРТЬЄ: Вау! Dionaea muscipula...
КАТРІНА: Га? Що?
БЕРТЬЄ: Dionaea muscipula, ще кажуть Венерина мухоловка. Рослина-хижак.
КАТРІНА: То це не квітка?
БЕРТЬЄ: Зовсім ні. Ця рослина — справжній живоїд. Харчується мухами й павуками. Ходять навіть чутки, що може з’їсти дитинча гризуна.
КАТРІНА: Тобто вона небезпечна?
БЕРТЬЄ: Ще й як! Справжній Кінг-Конг серед рослин.
Катріна посміхається.
БЕРТЬЄ: А чому ти змінила тату?
КАТРІНА: То не я. Коли я вчора лягла спати, там була пантера. Я прокинулася сьогодні вранці – з’явилась рослина. Чому, як думаєш?
БЕРТЬЄ: Це значить, що ти зроблена не для ночі. Ти зроблена для сонця.
КАТРІНА: Занадто просто. І непереконливо.
БЕРТЬЄ: Іноді краще, коли просто. Як гадаєш? (Катріна не реагує.) Ти кінчена дуринда і мусиш бути сама. Тобі таке хочеться почути?
КАТРІНА: Так.
БЕРТЬЄ: Тоді звернись до когось іншого. Я такого ніколи не скажу.
Пауза. Катріна цілує Бертьє.
БЕРТЬЄ: ...
КАТРІНА: Це не значить, що я закохалася в тебе. Чи що ти можеш говорити зі мною при свідках. Просто я рада зустріти когось, хто більш затраханий, ніж я сама. Удавати, що сліпий... Це вже взагалі!
БЕРТЬЄ: Я знав, що ти не пантера.
ДЕНІ: 2 год. 09. Уявляю вже, що я гріюся на пляжі. І з рота зник смак піску. Він під ногами. Усміхаюся до кожного учня, хто входить у клас. А вони зрештою не такі вже й погані, ці підлітки. Досить знати, що кидаєш їх, щоб оцінити.
ШАРЛЬ (голос): Радіо...
ЖАД: 2 год. 11. Я сиджу за столом. Вирішую: після уроків іду до вчителя. Скажу, що мені потрібна допомога. Але не з дієприкметниками минулого часу.
ШАРЛЬ (голос): Радіо...
БЕРТЬЄ: 2 год. 12. Сиджу на своєму місці. Дивлюся на Катріну. Хочу купити нам пару рукавичок. Права — для неї. А ліва — для мене. І підемо гуляти. У заметіль.
ШАРЛЬ (голос): Шарло...
ФРАНСУА: 2 год. 13. Сідаю за свій стіл. Думаю про свого макарона. І тану. Як моцарела. Мене звати Франсуа спечений. Ніхто не може заборонити мені кохати.
ШАРЛЬ (голос): 2 год. 14...
На саундтреку чути, як Шарль виходить з кімнати студентського радіо, йде до свого класу й відкриває вогонь.
Паскаль вимикає радіо.
ПАСКАЛЬ: Вперше я вдягла маску, щоб піти до школи. Мені було необхідно знати, чи це правда... Коли прийшла до школи, побачила багато свічок. І тисячі квітів. Це була правда.
Я поклала п’ять квіток. Одну кожній жертві. І ще одну. Для Шарля, яким я його знала.
Соціальні танці, мені добре там. Знаєш, де люди. Знаєш, куди люди йдуть. Вони тут, разом з тобою. Поряд з тобою. І вони танцюють. Вони не кричать. Вони не стікають кров’ю. Вони не вмирають. Вони танцюють.