Я хотіла, щоб моє дитя пізнало щось інше.
І тепер, коли я це зробила, я можу вийти з дому.
Підводиться і йде до Клодет.
КЛОДЕТ: Клоді?
КЛОДІ: Ну?
КЛОДЕТ: Ти вийшла?
КЛОДІ: Ну, так би мовити. Гаразд... де він, цей маленький бастард?
КЛОДІН: Я стояла біля плити і чекала, в животі судомило, ніби печиво вже почало діяти.
По запаху я зрозуміла, що то було не звичайне печиво.
Це було останнє печиво.
Коли діставала його з духовки, то думала про свого терапевта.
Якщо я з’їм це печиво, то єдине, що залишиться після мене, — це буде брехня.
Неправдива історія про неправдиву Клодін.
Мені ж цього не хотілося.
Піти, так і не відбувшись, — гірше, ніж ніколи не приходити.
Тож я викинула все печиво у сміття.
І зробила інше.
Звичайне.
Те, що на смак як гівно.
І понесла його до свого терапевта.
КЛОДІН: Лікарю, на весіллі моєї сестри мене посадили за стіл з дітьми. Я купую лотерею, лише коли можливий виграш більше п’ятнадцяти мільйонів, а я була б рада виграти лише два з тих мільйонів. Іноді, коли йду вулицею, то збираю недопалки. Роблю так, навіть якщо ніколи в житті й не палила. Мені подобається вулиця, на якій нема недопалків. Я не здатна запрограмувати відео так, щоб записувати телепередачі, тому завжди намагаюся прийти додому вчасно. Я дуже пунктуальна. Можеш спитати у мого телевізора. Минулого тижня я сиділа на лавці поряд з однією парою і їла. Коли встала, щоб піти в туалет, то побачила, як вони тримаються за руки. Я плакала, коли робила піпі. У третьому класі вчитель сказав, що в мене гарний почерк. Я пам’ятаю це протягом усього свого життя. А якось я ледве не втопилася. На щастя, мене врятували. Того вечора я пішла в шикарний ресторан і залишила багато чайових. Я люблю Гелловін. Я готую гарненькі пакетики, переодягаюсь принцесою і роздаю цукерки всім дітям, які приходять до мене. І завжди залишаю один пакетик для себе. Я їм цукерки з нього в ліжку. В піжамі. Настане день, я зроблю печиво і воно комусь сподобається.
КЛОДІН: Мій терапевт сказав мені, що я пережила випробування вогнем.
Я спитала його, а що воно таке, це випробування.
Він відповів, що це тоді, коли знаходиш сили оголитись і при цьому не знаєш, чи вогонь зігріє, чи опалить.
Я сказала йому: «Ого, я ж не зовсім гола. Та дякую».
КЛОДІН: Я швиденько повернулась додому, щоб повідомити добру новину своїм сестрам.
КЛОДІН: Клодет! Клоді! Я пережила випробування вогнем!
КЛОДЕТ (дивиться на щось позаду Клодін): Не думаю. Ні.
КЛОДІ (дивиться на щось позаду Клодін): Зовсім ні. Ніскілечки.
КЛОДІН: Коли я обернулась, то побачила дим.
КЛОДІ: Через десять секунд усе палало: штори, двері, стіни.
КЛОДЕТ: Так, моє дитя було офіційно визнано психопатом.
Три сестри дивляться на вогонь.
КЛОДЕТ: Клоді?
КЛОДІ: Так, Клодетт?
КЛОДЕТ: Ти бачиш те саме, що бачу я?
КЛОДІ: Так.
КЛОДЕТ: А ти, Клодін?
КЛОДІН: Я теж.
Невелика пауза.
КЛОДЕТ: Клоді?
КЛОДІ: Так, Клодет?
КЛОДЕТ: Ти знаєш, як користуватись цією штукою, вогнегасником?
КЛОДІ: Ні.
КЛОДЕТ: А ти, Клодін?
КЛОДІН: А я тим більше не знаю.
Невелика пауза.
КЛОДЕТ: Клоді?
КЛОДІ: Так, Клодет?
КЛОДЕТ: Клодін?
КЛОДІН: Так, Клодет?
КЛОДЕТ: Ми помремо.
КЛОДІ: Еге ж. Таке іноді трапляється.
КЛОДІН: Могло бути ще гірше.
КЛОДІ: Думаєш?
КЛОДІН: Так. Ми могли б згоріти кожна у своєму кутку.
Невелика пауза.
КЛОДЕТ: Вибачте мені за Ґабріеля... Треба було поставити спіраль.
КЛОДІ: Не кажи так. Діти — це щастя.
КЛОДЕТ: Я знала, що ти будеш гарною хрещеною.
Невелика пауза.
КЛОДІ: Клодін?
КЛОДІН: Так, Клоді?
КЛОДІ: В тебе ще залишилось печиво?
КЛОДІН: Так.
КЛОДІ: Я візьму шматочок.
КЛОДЕТ: Я теж візьму.
Кожна їсть по шматку печива.
КЛОДІН: Дякую, що ви були моїми сестрами.
КЛОДЕТ: Якщо чесно, у нас просто не було вибору.
КЛОДІ: Та все ж нам подобалось.
КЛОДЕТ: Саме тоді й почала валитися стеля.
КЛОДІ: Ми сховалися під столом.
КЛОДІН: Як тоді, коли ще були малими.
КЛОДЕТ: Через п’ять секунд загорівся стіл.
КЛОДІ: Не залишилось жодної шпаринки, щоб сховатися.
КЛОДІН: Ми з сестрами притиснулися щільніше одна до одної.