І що я зроблю макіяж.
Я не могла їх бачити, але точно знала, що вони раділи за мене.
КЛЕМЕНТ: Тієї п’ятниці ми пішли в кіно.
І наступної п’ятниці теж.
А потім іще однієї.
Ми ходили туди чотири п’ятниці підряд.
Щоразу ми дивилися фільм, а потім пили каву і грали в Драконів і королів.
Ми називали це п’ятницями Кароль і Клемента.
КАРОЛЬ: На першому фільмі ми взяли два маленьких попкорни і два маленьких напої.
На другому — один великий попкорн і два маленьких напої.
На третьому — один великий попкорн і один великий напій з двома трубочками.
Минулого тижня вже був один великий попкорн, один великий напій і одна трубочка.
КЛЕМЕНТ: Одна трубочка.
Лише одна.
Це як наче ми цілувались, але в листуванні.
Я хотів сказати їй: «Кароль, твої губи як стиглі фрукти».
Замість цього я вирішив підготувати їй сюрприз до наступної п’ятниці.
І я точно знав, що це повинно бути.
КАРОЛЬ: Наступного тижня залишилося всього три фільми, яких ми ще не бачили.
Зал номер два: S.O.S. Тарантули.
«Бійня на борту круїзного лайнера, на якому на волю вириваються тисячі смертоносних павуків. Арахнофобія зустрічається з “Титаніком”».
Ні, дякую.
КЛЕМЕНТ: Зал номер п’ять: Квіти навесні.
«Хвора на лейкемію жінка закладає сад, який хоче залишити у спадок своїм нащадкам».
Мене дратують фільми про овочі, які ростуть.
КАРОЛЬ: Зал номер сім: Вуффі-Гавкун!
«Чоловік прокидається в шкурі собаки після того, як висловив побажання напередодні на святкуванні свого тридцятого дня народження. Сімейна комедія сезону».
Можливо, через кілька років з нашими дітьми...
КЛЕМЕНТ: Щодо мене, то я думав тільки про свій сюрприз.
Я хотів якнайшвидше перейти до нього.
Я вибрав найкоротший фільм.
Ми пішли дивитися S.O.S. Тарантули.
КАРОЛЬ: І саме тоді сталося те, чого раніше ніколи не траплялось протягом чотирьох попередніх п’ятниць Кароль і Клемента.
Ми не купили попкорну.
Ані напою.
Ми взагалі нічого не купили.
Клемент не сказав: «Ти голодна? Може, хочеш пити? Ні, ні, я плачу за все, я наполягаю».
Клемент взагалі нічого не сказав.
Він минув прилавок з їжею і попрямував до залу номер два.
Це було кумедно.
Але веселитися чомусь не хотілось.
КЛЕМЕНТ: У мене в голові склався добре обдуманий план. Після того, як вийдемо з кіно, я скажу їй: «Ходімо в кафе іншою дорогою, мій брат загубив там гаманець учора, може, нам пощастить його знайти, на жаль, ми його не знайшли, о, шоколадна крамничка, я ніколи її раніше не бачив, цієї крамнички, присягаюсь, давай зайдемо».
Всередині я звернусь до продавця і підморгну йому: «Нам, будь ласка, два маленьких шматочки чорного шоколаду».
Продавець піде до службового приміщення і повернеться з величезним шоколадним драконом, якого зробили цього тижня на замовлення.
Кароль побачить дракона, схожого на зображення на картах, і здивується.
Потім вона прочитає записку, яку я залишив у пащі дракона.
Там написано: Ти запалила вогонь у мене в грудях.
Саме тому я й не купив попкорну.
Я хотів бути певним, що Кароль зголодніє і їстиме шоколад.
КАРОЛЬ: Я не могла зосередитись на фільмі.
Попкорну нема.
Нема попкорну.
Попкорну нема.
Можливо, Клементові не сподобався перехід до одного великого напою і однієї трубочки?
Можливо, Клементові вже набридло ходити в кіно?
Можливо...
Можливо, я була єдиною, кому подобалось, що ми удвох?
На відміну від останнього фільму жахів, я не робила вигляд, що мені страшно, щоб сховатися за його плечем.
КЛЕМЕНТ: Коли королева павуків стрибнула на горло капітанові й, ужаливши його, закричала: «Цей корабель належить мені! Цей корабель належить мені!» — Кароль навіть не підскочила.
Минулого разу на фільмі жахів вона боялася всіляких дрібниць.
Саме тоді до мене дійшло: Кароль не схожа на людину, яка розважається.
Треба було вибрати Вуффі-Гавкуна!
Так і є: я зробив неправильний вибір.
Знову.
Коли ми вийшли з кіно, вона сказала...
КАРОЛЬ: «Я змерзла.
Я сяду в автобус».
КЛЕМЕНТ: Сам, один, раптом, отак, я сказав: «Але ж мій брат, нова дорога, ти голодна, його гаманець, я хочу їсти, не ти, треба, щоб ти пішла, ходімо».