Пауза.
КЛЕМЕНТ: Рости, рослино.
Пауза.
КАРОЛЬ: Та їж уже свого тунця.
Пауза.
КЛЕМЕНТ: Рости вище, рослино.
Кароль трясе клітку. Клемент трясе рослину. Обоє зітхають. Клемент дивиться на Кароль, яка дивиться на свою клітку. Деякий час він не наважується, а потім іде до Кароль.
КЛЕМЕНТ: Ку-ку. Та знаю я, не треба приходити до тебе просто так, треба було попередньо зателефонувати чи повідомити про свій прихід. Так, я знаю, це не зовсім порядно, а то й невеличкий злочин — зламати інтернетівський сайт, щоб знайти твою адресу. Знаю, я взагалі нічого не повинен був робити і що я придурок, але мені було просто необхідно тобі сказати ось що: ти моє зелене яблуко у червоному світі. І тому твої губи як стиглі фрукти. Мені набагато легше залишитись без комп’ютера, ніж без тебе. І я не хочу чекати, поки в мене почнеться лейкемія, щоб усе це тобі сказати. У мене все. Дякую. Прощавай.
Він розвертається, щоб іти; Кароль зупиняє його.
КАРОЛЬ: Я люблю свого мертвого кота. Я пробувала забути, але у мене не виходить. Його переїхали поряд з шоколадною крамничкою. Тому я закричала. Кукі і я, ми прожили разом сімнадцять років. Ми знали все одне про одного: наші настрої, наші улюблені передачі... Ми любили одне одного навіть вранці, ще до того, як почистити зуби і розчесатися. Ніхто більше не буде лизати мені пальці на ногах. (Коротка пауза. До тарантула.) Їж свого тунця.
КЛЕМЕНТ: Мого тунця?
КАРОЛЬ: Та не ти. (Показує на клітку.) Самородок.
КЛЕМЕНТ: О! Ти купила маленького котика замість... (Бачить тарантула.) Ой! Він небезпечний?
КАРОЛЬ: Так.
КЛЕМЕНТ: Привіт, Самородку. Я Клемент.
КАРОЛЬ: Він поки ще не говорить.
КЛЕМЕНТ: Ти впевнена?
КАРОЛЬ: Ну...
КЛЕМЕНТ: Я думаю, що... Ти не чула?
КАРОЛЬ: Не чула чого?
КЛЕМЕНТ. Самородок щось сказав. Клянусь. Ти не зрозуміла?
КАРОЛЬ: Ні. А що він сказав?
КЛЕМЕНТ: Він сказав... (Ворушить клітку.) — «Цей корабель належить мені! Цей корабель належить мені!»
Кароль голосно сміється.
КЛЕМЕНТ: Сідай.
КАРОЛЬ: Навіщо?
КЛЕМЕНТ: Сідай, сідай.
Кароль сідає. Клемент стає перед нею на коліна.
КАРОЛЬ: Що ти...
Клемент знімає з неї одного черевика.
КАРОЛЬ: Клементе, не роби...
Клемент знімає з неї другого черевика.
КАРОЛЬ: Не жартуй із цим.
КЛЕМЕНТ: Це не жарт. Мені хочеться.
Він повільно знімає з неї панчішки.
КЛЕМЕНТ: Дозволь мені опікуватися тобою.
Він починає ніжно лизати їй пальці ніг. Вона ледве стримує сльози.
КЛЕМЕНТ: Тобі добре?
КАРОЛЬ (підводить голову догори): Не зупиняйся...
Клемент продовжує.
КАРОЛЬ: Аа! Як лоскотно між пальцями.
Клемент продовжує. Кароль розслабляється.
КЛЕМЕНТ: Ня-яв!
КАРОЛЬ: Ні. Кукі нявкав, лише коли йому було щось потрібно. Коли він був коло мене, то мурчав.
КЛЕМЕНТ: Вибач. Мурррррр...
КАРОЛЬ: Ага, отак.
КЛЕМЕНТ: Мурррр...
КАРОЛЬ: Довше...
КЛЕМЕНТ: Муррррррррр...
КАРОЛЬ: Ще.
КЛЕМЕНТ: Муррррррррррррр...
КАРОЛЬ: Кукі?
Вона починає пестити його волосся.
КЛЕМЕНТ: Мурррррррррррррррррр...
КАРОЛЬ: Кукі, ти маєш рацію. Це моя провина. Я залишила вікно відчиненим.
КЛЕМЕНТ: Муррррррррррррррррррррррр...
КАРОЛЬ: Вибач мені.
КЛЕМЕНТ: Мурррррррррррррррррррррррррррррр...
Пауза. Кароль бере в свої долоні обличчя Клемента.
КАРОЛЬ: Ти не придурок, Клементе. Ти повна протилежність придуркові.
Клемент цілує Кароль.
КАРОЛЬ: Я не знаю, чи зможу тебе любити так, як любила Кукі.
КЛЕМЕНТ: Я хотів би, щоб ти любила мене так, як ти можеш любити Клемента.
Кароль посміхається до нього.
КАРОЛЬ: Але не треба ставати бездоганним, добре? Мені бездоганні діють на нерви. А ще я при них комплексую.
КЛЕМЕНТ: Я далеко не бездоганний.
КАРОЛЬ: Доведи.
КЛЕМЕНТ: Ну-у...Мене мало не поставили на кримінальний облік.
КАРОЛЬ: Невже? А чому?
КЛЕМЕНТ: Не можу сказати. Ти мене осудиш.
КАРОЛЬ: Я люблю свого кота. В мене не те становище, щоб осуджувати.
КЛЕМЕНТ: Обіцяєш, що це ніяк не вплине на те, що між нами?
КАРОЛЬ: Клянусь головою Кукі.
КЛЕМЕНТ: Я спалив усю сім’ю, коли був іще малим.
КАРОЛЬ: Ну-у добре... Чому?
КЛЕМЕНТ: Не знаю. Пожежники знайшли мене між трупами трьох жінок. Вони так здавили мене між собою, що вогонь не зміг добратися до мене. Один із пожежників запропонував узяти мене до себе. Він не міг уявити, як я ростиму без сім’ї. Коли прийшли додому, пожежник дав мені нове ім’я. Він назвав мене Клементом, спокійним, бо я зберігав спокій посеред страхіття.