КАРОЛЬ: Тобто твоя сім’я — це не твоя сім’я.
КЛЕМЕНТ: Ні.
Кароль цілує Клемента.
КЛЕМЕНТ: Та я все ж хочу познайомити тебе зі своїм братом. У нього одна дружина, один басейн, один собака й одна дача.
КАРОЛЬ: Це так нудно. Давай сходимо замість цього знайомства в кіно.
КЛЕМЕНТ: Що будемо дивитися?
КАРОЛЬ: Вуффі-Гавкуна!
КЛЕМЕНТ: За однієї умови. Візьмемо одну трубочку на двох.
КАРОЛЬ: Гаразд, я тільки за.
Виходять. Невдовзі Самородок починає їсти тунця.
Третя частина. Лихоманка
На сцені одна жінка: Каролін.
КАРОЛІН: Ага, у мене в телевізорі молоток.
Ага, я винна.
Ага, я скажу, чому.
Це через моє статеве збочення.
Я зрозуміла, в чому моя проблема, коли пилососила.
Не бійтеся: нема ніякого зв’язку між пилососом і мо...
До цього моменту я ніколи в житті не відчувала потреби в...
Я, коли хтось казав: «У мене все просто палає внизу» а чи «Я не в змозі стримувати себе», — я робила вигляд, що розумію.
Але я не розуміла.
Мені здається, що зовсім не важко...
Ну...
Не займатися коханням.
Як на мене, раз на рік достатньо.
І найчастіше, коли я це робила, я була сама.
Я сказала собі, що в моєму віці так буде до кінця життя.
Я оплакувала себе.
Я погодилась, що лібідо, воно не було частиною моєї... вдачі.
Перші ознаки ненормальності з’явились у мене ще у шість років.
Якось уночі Самородок, тарантул моїх батьків, утік із клітки.
Він прийшов до мене в ліжко.
І вкусив мене за шию.
Але не він мене, а я його отруїла.
Він зразу ж упав замертво, лапи випростані, ну як морська зірка.
Я пішла розбудила батьків, щоб спитати у них, що з моєю кров’ю.
Вони так ніколи й не змогли відповісти мені.
Самородок знайшов їх до того, як прийшов до мене.
Так от, цього дня після обіду я якраз пилососила.
А я люблю пилососити.
Як звичайно, був увімкнений телевізор.
Я бачу картинки, але нічого не чую: я слухаю шум пилососа.
І якраз тоді...
Якраз тоді мене накриває.
В животі.
В крижах.
У стегнах.
Я відчула власне тіло в тих частинах, про які воно й не здогадувалось, що вони існують.
Уух...
На екрані було обличчя чоловіка.
Одного з тих, що вміють розігріти тебе там, унизу.
Я сказала собі, що це вперше і востаннє в житті у мене таке відчуття.
Помилка.
Друге фото з’явилося на екрані.
Іншого чоловіка.
Ті ж відчуття.
З тією ж силою.
Мені хотілося його переді мною.
В мені.
Вперше в житті мені хотілось.
Мені хотілося сильно, мені хотілося тепер, мені хотілося кожним шматочком у штанях.
У мене було все, що потрібно, щоб бути щасливою: рот, крижі, та в першу чергу була потреба.
Мені треба було дізнатися, хто ці чоловіки.
Треба знайти спосіб зв’язатися з ними і потім зустрітися.
І до них... доторкнутися.
Я вимкнула пилосос і почала дивитися передачу.
Саме тоді...
Коли я ледве не...
Це був...
Це був документальний фільм про...
Серійних убивць.
Я фантазувала на душогубів.
Ті чоловіки були вбивцями.
Перший — той колекціонував гомілки своїх колишніх дружин.
А другий зняв скальпи з вісімнадцяти осіб: він хотів зробити собі килимок для ванної кімнати.
А я, перед їх фото я відчувала... дійсно багато всього.
Мене запалили монстри.
Запалили, як ніхто і ніколи до цього.
Я взяла молоток.
І я запобігла можливості мого оживлення через телевізор.
Та було вже пізно.
Їхні обличчя віднині закарбувались у моїй голові.
Вони почали мені снитися ночами.
Я почала мріяти, щоб один з тих чоловіків узяв мене.
І щовечора в іншій позі.
Я вже навіть...
Уже навіть мріяла про двох.
Одночасно.
Ууф...
Я ніколи стільки не дихала в своєму житті.
Я прокидалась в гарній формі.
Свіжою, легкою, зарядженою енергією.