Написавши нарештi резолюцiю на Полинiй заявi, шеф узявся за мене. Треба здати анамнез. Важливо встановити, як ввiмкнувся телепатичний механiзм. Чи спостерiгаються функцiональнi змiни в центральнiй нервовiй системi, зумовленi хворобою? Дослiди необхiдно поставити на солiдну наукову основу, разом з фiзiологами, морфологами i психологами опрацювати методику, яку треба буде розглянути на Вченiй радi пiсля його повернення з вiдпустки. I т.д. i т.п. Я нагадав, що це, власне, моє вiдкриття i я не хотiв би дiлитися нi з ким, окрiм нього самого. Тут пахне державною премiєю. Як вiн на мене глянув! Як заплямкав! Наука тепер твориться колективно, i це не той випадок... I т.д. i т.п. Нiчого, я ще покажу, який цо випадок. Головний козир у мене. Фiгури там всякi, параграфи, так би мовити, насiннячко. А як продемонструю передачу думки - якої ви тодi заспiваєте?
4.VI1. Сєва з Едиком мали поїхати з будiвельним загоном кудись у Сибiр. Домiгся, щоб Сєву звiльнили. Наука вимагає жертв. Ех, якби я мiг його замiнити! Нехай би їхав хоч на Камчатку. На жаль, голова в мене розумна, але приймати думки на вiдстанi не може. Я з Полею перевiряв. Шумить, як самовар. Навiть iндiйська трава не допомогла. Дiвчисько пирхає зi смiху.
5.VII. Поля поїхала до свого Батурина. Хотiв i я з нею - вiдмовила. Взагалi в даний перiод ставиться не дуже прихильно. На мої натяки iронiчно посмiхається. Сєви теж не видно, чи не на мотоциклi чкурнули до Батурина?
28.VII. Розмова з шефом. Вiдпускний перiод старий провiв добре. Обвiтрений, великi, як долоня, вуха облупилися, зморщене лице посвiжiло. Тон бесiди був доброзичливий, поки не дiйшло до фiзiологiв, морфологiв i психологiв. Коли я популярно пояснив, що й ногою там не був, професор вирячив очi, зачмихав, вискочив iз-за столу i почав кружляти по кабiнету. Я вже подумав, що вiн зарядку робить. Коли ж нi, знову всiвся у своє крiсло i почав читати менi мораль. Повне, забувши хто мiн батько, натякнув, що я даремно займаю мiсце в аспiрантурi. I це пiсля такого, можна сказати, епохального мого вiдкриття! А втiм, усi старi такi, мiй предок теж занудливий. Егоїсти. Заїкнувся про затвердження нової теми, - шкарбун аж руками замахав. Знов своєї гугнявить - потрiбна ще серiя задокументованих експериментiв i т.п. Невже вiн ще не вiрить у телепатiю? А може, боїться неслави, коли Поля втратить здатнiсть... Старий лис має рацiю. Живемо у вiк папiрця! А з нею вже було: телепатичний центр вимикався i не раз... Але ж i того експерименту, який вiн провiв сам, хiба не досить, щоб визнати телепатiю? Ну, нехай як хоче. I те добре, що погодився пiсля належної пiдготовки продемонструвати на Вченiй радi. Офiцiйно!
3.VIII. Дiвчисько поводиться нестерпно. Гигоче, пирхає, на самотi зi мною залишатися не хоче. Запрошував у ресторан "Русь" - закопилило губу з пушком, образилось. Якось у суботу зайшов у передобiднiй перiод, вона саме на кухнi салат готувала, то при дядечку надiла на мене фартушок i примусила чистити цибулю. Ну, я їй добре подякував... мовчки. Експеримент проводити не схотiла. Може, на неї вплинути через Сєву, який слухається Едика, який слухається мене?
8.VIII. Ура! Аналiзуючи наслiдки численних експериментiв, я точно встановив - телепатичний центр у Полi не працює пiсля заходу сонця аж до сходу, тобто, практично, увесь нiчний перiод. Що таке сонячне свiтло? Електромагнiтнi хвилi. Коли вони є, Полина думка передається, а нема - i передачi нема. Отже, можна з певнiстю сказати, що дане телепатичне явище має електромагнiтну природу. Та тiльки за це вiдкриття менi треба дати доктора, не то що кандидата! Я так розхвилювався, що довелось робити зарядку серед ночi. Батечко прокинувся i бурчав, що вже не засне. А ви, кажу, танцюйте! Розкрита ще одна таємниця природи!
13.VIII. Еге-ге, ланцюжок Липський - Поля через Едика i Сєву не спрацьовує. Пiдключив тiтоньку (флакон французьких духiв на 25 крб.) нiякого ефекту. Спiвчуваю великим ученим: рухати науку дуже тяжко.
16.VIII. недiля Завтра - день сенсацiї, день фурору! Демонструю цих двох телят на Вченiй радi".
IV.
Невеликий конференц-зал iнституту заповнювався здебiльшого науковою молоддю, жодного свiтила Федiр Липський поки що не зауважив. Стукали вiдкиднi сидiння, стояв приглушений гомiн. Усi троє вiкон виходять на вулицю, густо засаджену каштанами, отож тут хоч i сутiнки, зате не жарко, хоча цього лiта на Київ налягла жорстока спека.
"Поховались по дачах, - ремствував Липський, - i в даний перiод їх навiть телекiнезом не виманиш звiдти, не те що телепатiєю. А ця мелюзга кандидатики та аспiрантики, вiд них же нiчого не залежить... От якби приїхав Суховодов! Могли б i з Москви та Ленiнграда запросити. А Нобелiвськi лауреати хiба вiдмовилися б? Хутiр... А ця чого вирячує на мене очi? Певне, шкодує, що вiдштовхнула. Та якби в тебе не пробивались вуска, я б того жевжика Сєвочку швидко вiдшив би... А вуска... З неї мусив би вийти хлопець, а воно дiвчина... О, вiдвернулось, приндиться".
Липський пробрався до неї, удавано мило посмiхнувся:
- Ну що, Полечко, нервуємо? Ну, не треба, не треба, заспокойся. Дуже вiдповiдальний перiод. Гляди ж, зосередься, покажи їм клас!
Поплескав її по плечу, вона нiчого не сказала, тiльки зiтхнула. Видно було по всьому, що не в настрої. Це трохи стурбувало Липського. Чому б то їй бути не в гуморi? Професор до неї ставиться по-батькiвському, вiн особисто нiчого такого не сказав, а як буде зiбрано достатньо матерiалу для дисертацiї, то взагалi нащо вона йому здалася... Може, що iз Сєвою? А раптом помiж ними пробiгла чорна кiшка? I його ще й досi нема. Можна б уже й починати...
- Чому Сева запiзнюється?
- Не знаю.
До них пiдiйшла секретарка. Iгноруючи Липського, звернулась до Полi:
- Професор запитує, чи скоро...
- Скоро, скоро, - роздратовано обiзвався Липський. - Я сам скажу.
Секретарка нiби й не чула, очiкувально дивилась на Полю, i вона "ловила її думки:
"Потрiбен ти менi, зухвалець... Прив'язався до дiвчини..."
- Та от ждемо Сєву, - сказала Поля. - Вiн мусить бути з хвилини на хвилину.
Гiрка образа пiдкотилась до горла Липському, i, дивлячись, як похилитала секретарка, вiн подумки пообiцяв, як тiльки стане директором, прогнати "стару каргу втришия".
Ось i Сєвин мотоцикл ревнув пiд вiкнами, зал заворушився, знявся гомiн. Липський скривився: усi так поглядають на дверi, нiби має зайти якась знаменитiсть - Блохiн чи Буряк. I Полине личко пожвавилось, очi заблищали, вона пiдвелася i помiж рядами пiшла йому назустрiч. Липський бачив, як хлопець, знявши з голови лискучий шолом, радiсно заговорив до Полi, i легке ревниве почуття ворухнулось йому в грудях. "А втiм, - подумав вiн, - у даний перiод це добре, навiть дуже добре. Краще пройде експеримент".
Кивнувши своїм пiдопiчним, Липський пройшов до кабiнету шефа упевненою ходою, навiть не глянувши у бiк секретарки. У шефа - в чорних шкiряних крiслах - сидiли члени Вченої ради, здебiльшого лiтнi статечнi люди, йшла жвава розмова. Як тiльки Липський зачинив за собою подвiйнi дверi, розмова увiрвалася, i всi голови повернулись до нього.
- Ну, що там, усi вже є? - спитав шеф. - Ми, як бачите, готовi.
- Мої пiддослiднi також готовi, - сказав Липський з ноткою урочистостi. Окинувши поглядом присутнiх докторiв, додав: - А може, тут проведемо? Для вас було б зручнiше... (Мало не вирвалось - "колеги").
Старий замахав руками:
- Тут... е-е... мало мiсць, а бажаючих багато. Це неприйнятно, Липський. - Бочком-бочком вийшов iз-за столу i почовгав до дверей. - Ходiмо, колеги.
Поля з острахом дивилася, як професор зайшов за стiл, вкритий важким оксамитом, як обiч нього неквапно сiдали iншi вченi, її навiть кинуло в дрож, коли помiтила, як потирає руки Липський. А зал наче був у туманi, голоси долинали нiби здалеку, глухо, невиразно. Лаборантка Валя, що сидiла поруч неї, торкнулася її плеча:
- Професор кличе...
Поля пробралася помiж рядами i, як сновида, зiйшла на пiдвищення, де сидiли члени Вченої ради. Професор посадив її коло себе, прихилився:
- Не хвилюйтеся... є... є... все буде гаразд.
- Ой, боюсь, що не буде... - прошепотiла, зиркаючи на Липського, що вмостився край столу, ближче до трибуни.
Професор пiдвiвся i, крутячи в руках олiвчика, обвiв поглядом зал.