Заперечення 2.
Телепати говорять про передачі на відстань у сотні й тисячі кілометрів, тобто уподібнюють мозок досить потужній радіостанції. Але енергетичні можливості мозку не так уже й великі, вони піддаються обчисленням. Можна підрахувати, що на сто кілометрів не дійде жоден квант.
Відповідь 2.
Мені й це заперечення не здається нищівним. Воно було б небезпечним, якби мова йшла про роботу — про дію на відстані. Але для сигналізації інші правила. Аби приймач уловив сигнал, підсилити його він може за рахунок власної енергії.
Заперечення 3.
Крізь череп електромагнітні хвилі не проходять, електромагнітної передачі бути не може. Інші ж, нові, невідомі фізиці види енергії не можуть бути пов’язані з настільки малопотужним механізмом, як мозок. Для них потрібно щось, що перевершує прискорювачі Дубни й Серпухова.
Відповідь 3.
Ця категоричність викликає у мене глибокий сумнів. Невідоме може бути відкрите потужними зусиллями, може й складними, тонкими. Організм не раз виявляв здатність тонкими шляхами виконувати те, на що техніка витрачає сотні градусів і тисячі кіловат-годин. Заводи отримують азот із повітря за допомогою електричної дуги, високого тиску, жару. Бактерії на коренях гороху роблять те ж саме й краще без дуги, без жару, при атмосферному тиску.
І череп не є перешкодою. Адже це не герметична скринька. З нього виходять нерви — зорові, слухові, чутливі, рухові. Кожен з них може служити антеною. Очі як думковипромінювач, вуха як думковипромінювач! Відомо, що при мисленні електричні струми течуть до язика, він готується вимовляти слова. Ось і ці нерви можуть служити випромінювачами — радирувати в простір невисловлене.
Очі як випромінювач! Чи не тому ми відчуваємо чужий погляд на своїй спині?
Заперечення 4. За Дарвіном.
Якби телепатія існувала, природа давно використовувала б її. Антилопа чула б думки лева, що причаївся. І не потрібен слух, не потрібнен нюх, мову не треба виробляти мавпам в процесі олюднення. І так розуміли б один одного.
Контрзаперечення 4.
Мені ці міркування по Дарвіну здаються дуже серйозними. Ймовірно, вони й справедливі частково, але невірні в цілому. Їх не можна поширювати на весь тваринний світ.
Звісно, щоб передавати думки, требі перш за все мати мислячий мозок. Але мозок — пізніший винахід природи. Почуття — зір, слух, нюх — давніший.
Спочатку дикторський текст, а потім уже передача в ефір.
Черв’як передає черв’якові біль, лев левові — голодну лють, а людина людині — образи й слова.
Якою мовою? Чи зрозумієш думки іноземця?
І можливо, лев для антилопи іноземець.
Як видно, на кожне заперечення знаходиться контрзаперечення — сумніви не розбивають основного: є біологічний агрегат на ім’я мозок; працюючи, він виділяє енергію, частина її витікає в простір, її можна в принципі вловлювати, по ній налаштовувати схожий механізм — другий мозок.
І що я довів (собі?). Довів, що телепатія правдоподібна, може існувати в природі. Але чи існує?
Це тільки перша проблема. За нею йде друга: що саме передається?
Передається тільки хвилювання (настрій натовпу), тільки крик про допомогу або ще й зміст думки — образи, слова.
Ось я стукаю зараз на друкарській машинці. Стукаю! Стук — побічне явище. Я можу влаштувати так, щоб машинка в сусідній кімнаті, сприймаючи мій стукіт, автоматично включалася і починала друкувати. Але що вона буде друкувати? Абракадабру? Щоб та, чужа, машинка повторювала мій текст, треба мені кожну букву з’єднати зі струною. Якщо «А» викликає звук «ля», а «Б» — «сі», а «В» — сі-бемоль наступної октави, друга машинка, резонуючи, зуміє повторювати мій текст буква за буквою.
Можна не сумніватися, що думки людини супроводжуються електричним шумом (аналогія стуку машинки). Питання в тому, чи є в тому шумі мелодія. Чи відповідає кожній думці точний спектр?
Кожній думці — спектр? П’ять тисяч спектрів, і в усіх людей однакові? Навряд!