Одного разу в інтернеті вона прочитала про цікаву організацію - центр, де збираються люди з певними схильностями і можливостями, і їй стало цікаво, бо вона й сама часто відчувала в собі різні прояви, незрозумілі їй. Вона зателефонувала і записалася на одну з таких зустрічей, бо випадково, чи ні, а саме починався набір слухачів на річний курс.
Перша зустріч була такою, ніби Саша там давно уже була своя, ніби її тут завжди чекали і були раді бачити. Всі чимось займалися, щось ретельно перемальовували, і Олександра вклинилася в процес без зайвих розпитувань, наче знала, що це і для чого. Це були якісь магічні ієрогліфи на аркуші паперу. Коли в кожного з'явився свій листок, заняття розпочалося. Розчинилися двері і на порозі з'явиася Вчитель: дуже харизматичний похмурий старець з виразом надзвичайної мудрості в очах. Від його погляду чомусь по тілу бігли мурашки, кров застигала в жилах, але то був не страх, а відчуття трепету і благоговіння . А далі розпочалося щось незвичайне з категорії того, чого не зрозумієш за допомогою звичайного світосприйняття. Всі присутні стали ногами на листки з дивними ієрогліфами і після коротких настанов почався сеанс медитації. Ну, звісно, це було атмосферно, дивно, незвично, але Саша піддалася цьому масовому психозу, хоча була скептиком.
Деякий час нічого не відбувалося, в приміщенні панувала тиша. Потім ноги налилися теплом і тіло почало розхитуватися, як маятник, під впливом невідомої сили, а перед очима почали з'являти картинки, щоразу чіткіші. Перед очима з'явилося величезне око, зіниця якого пульсувала і по мірі наближення до нього ставала більшою, врешті, вона поглинула мене, перетворившись ніби на портал, і я опинитися в дивному місці. Навколо був блакитний колір, який трансформувався у потік води і перед Олександрою з'явився велетенський водоспад. Потім колір поступово змінився: став світліший, майже прозорим, перетворився у вихр повітря, який закружляв її над землею. Ще мить і колір змінився, став коричневим, темним, а вихор опустив її на поверхню землі . Але це тривало не довго, бо колір знову змінився, він трансформувався у жовтогарячий і пульсувала так, що на нього боляче було дивитися... Але раптом усе зникло і Саша з'явилася знову перед оком-порталом. Цього разу усе оповив спокійний фіолетовий колір, від якого ставало спокійно і затишно. Аж раптом у вухах загуло, Саша відчула легку пульсацію крові по тілу і отямилася. Вона все ще була у тому ж приміщенні з тими ж людьми, і скільки тривала ця її дивна подорож, було невідомо. Дехто з групи, як і вона, уже прийшли до тями, а інші ще були у стані трансу, принаймні, так це виглядало. Тут почувся голос старця із зворотним відсіком і всі повернулися в реальність.
Усі по черзі почали ділитися відчуттями і дякувати дивному стацю за можливість відчути і передати усе те... Саші було трохи ніяково ділитися усім, але вона не розгубився і змогла опанувати своє хвилювання. Розповіді інших були різними, химерними: хтось бачив янголів, Матір Божу, хтось лаврських святих, хтось бачив переливи кольорів, звуків, хтось цілі видіння із чимось тільки їм зрозумілим... Але тут ніхто нікому і нікому не дивувався не дивувався, бо від самого початку усе було якимось сюрреалістичним.
Потім була перерва. І одна із бували відвідувачів, судячи з вигляду, покликала Сашу до ближнього кав'ясні перекусити. Між ними зав'явилася дружня розмова, яка, як виявилося, була з діагностичною метою. Наташу, - так звали нову знайому, зацікавили Сашині видіння, і вона без зайвих слів узялася за справу. Поговорити про те-се, дорогою назад вона заявила Олександрі:
- Ти - біла...
- Що це означає,- запитала Саша.
- Те , що такі, як ми, поділяються на білих і чорних, і тільки разом, доповнюючи один одного, можна досягти успіху,- пояснила вона
- А решта групи?- запитала Саша.
- А що решта? Звичайні ненажери, які хочуть урвати собі чогось, самі із себе нічого не представляючи. А ти- інакша...Ти - біла.
Ми зайшли до приміщення, де уже почали збиратися усі і вона підвела мене до двох своїх знайомих.
- Підеш із нами на Листки гору?- ніби жартома спитала вона.
- Піду, - ні секунди не роздумуючи відповіла я. Атмосфера загадковості була повсюди і це неабияк вабило.
- Вона така хороша,- продовжувала Наташа. Вона інша.
- Ти мало їсиш?- запитала її подруга.