– Мерзотники, – відповів по радіо Мінде і на відповідь ще ширше розгорнув сектор газу. «Вашингтон» зірвався і з швидкістю 2000 кілометрів почав наближатися до «Ганзи», що впевнено, нестримно мчала вперед.
Швидше-швидше-швидше! Він наздоганяє. Швидше-швидше-швидше – він летить у хвості «Ганзи». Швидше – сузір’я Корабля встає на цілий зріст. Швидше – бо «Ганза» додає газу і знов тікає в далечінь. Швидше – перейдено Тринідад. Ще швидше – Ріо-де-Жанейро підвелось у голубому тумані далеко праворуч, і сині голови навколишніх гір біжать під біноклем на віддалі тисячі кілометрів.
Треба ще швидше. Хай рекетири-здирники смокчуть його соки! Хай беруть геть усе! Цінність – у ньому самому, в його літакові, в його дусі відчайдушного індивідуалістичного героїзму. Та ще – в коханні його вірної, відданої дружини,
– Швидше! – кричить мозок. – Швидше! – стукотить кров. – Швидше! – гримить радіо.
І котяться хвилі туману. Знову знижується за екватором стратосфера. Знов автопілот веде літак на висоті тих 23 кілометрів, де «Вашингтон» розвиває найбільшу, скажену швидкість. Зникає в глибині знайомий Атлантичний океан. Подає голос радіо. І чує він: штаб із Москви дозволяє «Владимиру Ленину» ступнево прискорювати літ. І чує він за спиною: на величезній висоті – 62 кілометри, у напруженій тиші йде радянський велетень з ім’ям світового вождя.
Велетень ще відстає, але хто може бути певний, що він не набере темпів? Батьківщина в нього інша, соціалістична – вона посилає своїм двадцятьом громадянам дружні теплі радіограми. Ось чує цілий світ, як один колгосп, десь біля Харкова, вітає Оксану Макарівну з успіхами на другій вахті і переказує їй про успіх її батька в роботі з новою гібридною пшеницею...
«...Без посіву, в десятий раз ця пшениця дала укіс. Твій батько Макар Степанович – герой соціалістичного землеробства. Прилітай, люба доню колгоспу, з перемогою. Вітай товаришів».
Мінде ніяк не міг зрозуміти, яке відношення має пшениця до рекордного польоту. Невже звістка про гібридну пшеницю відіграє роль психологічної пружини для героїзму в галузі авіації? Невже його почне випереджати радянський велетень, що полетів без запасів пального і збирає свій гримучий газ десь в іоносфері вище 60 кілометрів? Вітають Інну, Воронова. І летить найважливіша звістка до радянського велетня:
– «ПАЛКЕ БІЛЬШОВИЦЬКЕ ВІТАННЯ ГЕРОЯМ.
ЙОСИФ СТАЛІН».
Зникає в Мінде охота глузувати з більшовицького запалу. Не заспокоюють його жарти. «Ганза» по-старому веде перед, і п’ята тисяча кілометрів за екватором закінчується без перемоги, А тут ще Луценко повідомляє, що «Ленин» надолужив п’ять хвилин, далі ще три хвилини, за півгодини – ще чотири.
– Лечу за чотири хвилини від «Вашингтона». Коло мису Горн наздожену передовика.
Синіє на правому борту простора Бразилія, далі Аргентина. Встає щогла Корабля Арго в зеніті, і надзвичайно швидко наближаються широти мису Горн. Ось уже забіліли на далекому півдні круті снігові хребти Американських Андів.
– Швидше! Швидше!! Швидше!!!
І летить оскаженілий Джо. Летить, пам’ятаючи кохання Єванжеліни, летить, кленучи рекетирів-бандитів, що вимагають собі його премію. Летить і наздоганяє «Ганзу», залишаючи її за лівим бортом далеко позаду.
Випередив... випередив шведа! Зависли в зеніті вісімсот зірок Корабля, схиляється ліворуч палаючий Південний Хрест і біжать під ним білі верховини Андів.
– Швидше, швидше!
– На тисячу кілометрів випередити «Ганзу». Не пропустити Луценка наперед, і до самісінької Москви бути передовим.
– Бррраво!.. Брррравооо!.. – галасує, відгукується його батьківщина.
Мінде тепер ладен пробачити їй усі образи. Вона захистить його від рекетирів, від бандитів, що після Австралійського перельоту вкрали в нього і ледве не вбили кохану дівчину – ніжну хорошу Єванжеліну, яку він однині бере з собою за кордон. Грабунком премії віддячила йому батьківщина за нечуваний героїзм.
Він віддячить тепер бандитам, хоч би в які броньовані автомобілі вони посідали. Він з’явиться над Нью-Йорком на своєму літаку і перед тим, як спуститись, напише в небі димними літерами:
«Смерті рекетирам вимагає герой планети,
перший владар стратосфери! Негайної смерті!!!»
Це легко зробити. Він так колись віддячив зажерливому фабрикантові сигар, коли, не маючи іншого заробітку, рекламував на хмарах продукцію капіталіста. За звільнення та несплату неустойки Джо гідно помстився ненажері:
«Не купуйте сигар у такого... в них гнилий тютюн.