Мій хазяїн – шахрай».
Це була перша юнацька слава Джо.
Гримнула нова звістка. Мінде припав до рупора і довго не вірив своїм вухам. Якась нісенітниця, неймовірна, безглузда лунала звідтіля.
«Ви не залишили закладу. Ми викрадаємо вашу дружину і просимо, прилетівши до Москви, покласти в банк 100 000 доларів».
Що це таке?.. Що це таке?.. І зелені блискавки замерехтіли у нього в очах. Нечуваний удар (нова нагорода за героїзм) упав на загартовану в грозах голову Мінді.
– Боже, врятуй Єву! Рятувати... Швидше, швидше, швидше!..
МИС ГОРН
– Тепер поведінка наших суперників нам зрозуміла! – спокійно сказав Іван Олексійович Луценко, ознайомившись з останніми подіями польоту.
– Тепер треба налягти! – запропонувала Оксана, не відходячи від автопілота, що вів стратоплан за визначеним курсом і показував зараз за колом радіанта – 232 ° своєю стрілкою.
Оксану та Мишу викликали до кабіни радиста.
Викликала Москва.
– Прийміть друге метеорологічне зведення Красіна.
Вписуючи зведення до журналу, Миша Лінецький переконався в тому, що Красіи з його бригадою вклав у свою працю всі сили, весь хист і потрібну міру чуття, щоб на відстані більш як шістнадцять тисяч кілометрів розпізнати лінії вітрів і скласти план динамічних переміщень повітряних мас. У кожному слові зведення відчував Миша людину, що любила своїх товаришів і стерегла їх від небезпек незнайомого далекого шляху.
– Вам треба триматись висоти порядку 70 кілометрів. Нижче струмені повітряних мас із швидкістю 400 кілометрів заважатимуть льоту. На висоті вітри понесуть вас на південь. Готуйтесь використати їх і випередити противників.
Внизу, в хмарних глибах на висоті близько 2000 метрів, народжувались і зростали білі вали. Їх верхи досягали 9000 метрів. Стовп пари стояв над океаном. Миша, як повітряний штурман, добре знався на хмарах. Велетенські маси каламутного тропічного повітря зустрічались із полярним повітрям – чистим, кришталевим, що створює найкрасивіший голубий тон неба. Холодне повітря Антарктики витискувало теплі верстви екваторіального походження.
Ішов холодний фронт. Повітряна каламуть підносилась угору й зогрівала до 8000 метрів атмосферу. Ось чому зараз над океаном дибом ставали білі грозові хмари і треба було сподіватись грозових валів.
Вихрами йшов мис Горн на чужинців. Білими кулаками хотів відігнати їх. Але грози спадали вниз одна по одній. Хмари дивували своїм зростом стратонавтів. Деякі з хмар перевищували Ельбрус, Монблан. Тяглись хребти хмарних Гімалаїв. Вони народжувались із низових холодних мас повітря і вибухали грозами холоду.
Мис Горн чорнів у найчистіших верствах полярного повітря, то ховаючись у черговій грозовій хвилі, то знову показуючись – чорний, плямистий, мокрий. Огненна Земля здавалась Інні матовим нерівним колом. Магелланова протока вигиналась чорнішою, ніж суходіл, стрічкою. Але білим полум’ям горіли на тропічній півночі верховини Анд. Кряжі прорізували блакитну цілину і сяяли кремовим блиском.
– На що нам далі сподіватися, товаришу штурман? – спитала Інна.
– Гляньте на Анди, побачите...
І молодий Лінецький показав у бік Тихого океану, відрізаного від запіненої грозової Атлантики. Там, на схилі каламутних просторів екватора, стояла ясна тиша, обіцяючи безпечний похід.
Але тут, де вони проходили країну полярних холодів, шуміли бурі.
– Красін замкнув негоду на замок. Над країною льодів зниження рівнозначне катастрофі. Запам’ятаємо це, – і Михайло Федорович Лінецький поважно, як справжній повітряний вовк, схилився над щоденником.
Танули Фолклендові острови. Насувався мис Горн. У зеніті над ним ішли три висотні кораблі. Лінецький прожогом кинувся в свою кабіну готувати червоні ракети, щоб викинути їх униз за сигналом штурмана. Кораблі йшли і над основними точками свого маршруту відзначали пройдену путь кольоровими ракетами. Унизу чекали кур’єри журі.
– Хто перший мине цей клятий мис?
Раптом задзвеніло радіо... На екрані блиснула телеграма:
«В дев’ять годин чотирнадцять хвилин вечора за московським часом над мисом Горн прийнято сині сигнальні ракети».
– Це – Мінде...
– Так, це – він.
Мис Горн підповз під тулуб корабля, ховаючись у хмарі. Штурман не зводив очей з 117-ої зірки в Кораблі Арго (точний зеніт Горна) і, коли вони опинились у зеніті, Лінецький міцно натиснув важелі. Десять ракет полетіло вниз з висоти 69 200 метрів, щоб вибухнути в повітрі на висоті 1000-800 метрів над контрольним постом міжнародного журі.