Тоді Воронов попрохав дозволу відкрити вічко і поглянути на аванкамеру, складову частину компресора, де згущувався гримучий газ. Через вічко можна було побачити, чи не проходять струмки ракетного щосекундного безперервного вибуху до аванкамери. Бо як тільки сюди пройдуть іскри, вогонь охопить балони, і тоді не бачити їм Радянського Союзу, не бачити рідної землі.
В аванкамері було темно. Тільки інфрачервоне проміння, непомітне для ока, виходило від нагрітих стінок аванкамери і фіксувалося «фотооком».
Гордість за вчених, що здобули новий метал, охопила Воронова. Бистрит, реактив елементу 246 – надзвичайно вогнестійкий, він не зазнає ніяких деформацій, хоч як казиться в камері спалення вогонь із температурою до 2000 градусів.
Гордий і впевнений повернувся Воронов до командирської рубки.
Там, стурбована, зібралась перша вахта. Інна, Мурзаєв забули про відпочинок і сон. Вони стояли перед конструктором Луценком і чогось ждали. Інна сердито стискала кулаки:
– Нам треба збільшити швидкість! Треба!
– Товариші, годі... Я даю наказ збільшити швидкість! – і Воронов узяв у руку телефон.
Але ввійшов радист із телеграмою від Мінде:
«Ваша швидкість 2000. Моя – 2100».
– Його – 2100. Наша буде 2200, – і командир корабля спокійно віддав наказ збільшити швидкість.
Корабель здригнувся від нових поштовхів. Хвилина мовчання, суворого й рішучого, ринула на команду корабля. Всі розійшлись по місцях. А штурман відзначив нову зірку в Арго, на яку їм треба було тримати курс при збільшенні швидкості. Перша вахта пішла відпочивати до салону. Але ніхто не міг відпочивати. Всі забули про сон.
А час біг назад, «Владимир Ленин» випередив сонце і зоряний час. І вже весь палаючий небосхил обертався зворотним рухом на схід із заходу. Якщо екваторіальна швидкість обертання Землі дорівнювала 1575 кілометрам на годину, то при швидкості 2200, та ще перенесеній на полярні широти, де швидкість планети удвоє повільніша, час повинен був відступати дуже швидко. 12 годин дня раптово змінились на 11. Годинникову стрілку так званого місцевого часу, установлену для контролю в салоні, стратонавти безперервно переставляли назад.
– Пам’ятайте, до здачі вахти випередити Мінде...
Стрілка місцевих показала 10 годин 50 хвилин, далі 10 годин 45 хвилин. Нарешті на довготі 100° – 10 годин 35 хвилин.
Відбувались шалені перегони. Вахта стояла коло апаратів, і штурман корегував зоряний курс, за допомогою Володимира Красіна, через радіозв’язок. Вище підносився на сході полум’яний Оріон. Падав набік Південний Хрест. Ховались за обрій Велика Медведиця і Лев. І щодалі більше відставав шведський корабель.
Мовчання супроводило напружену працю. У мотористів важко було дихати. Вони часто виходили в коридор трохи охолонути. Раптом ударило радіо:
– SOS... SOS… SOS...
Це трапилось тоді, коли зблідлий від напруження й турбот Воронов уже вважав, що за всіма розрахунками Мінде ось-ось залишиться позаду.
– Це напевне Мінде... Він горить!
– SOS... SOS… SOS...
Штурман моментально закріпив на радіанті курс 270 чистий курс на захід, у місці найбільшого зближення з Антарктидою, тобто на 62° 30′ південної широти і 110° західної довготи.
«Рятуйте наш стратоплан. Ми розвинули швидкість 2250 кілометрів, сподіваючись випередити противника. Але сопла від перегрівання розлетілись на шматки. Мотори не працюють, ми плануємо, внизу Тихий океан з висоти 22 070 метрів. Координати 62 і 11 південної широти, 101 західної довготи.
Команда «Приват-Ганзи».
Ставала перед очима картина азарту, що оволодів командою «Приват-Ганзи». Очевидно, пожежа спричинила розрив оболонки, де зберігались вибухові речовини. Зараз шведи спускаються до крижаних безодень Антарктичного океану на півтори тисячі кілометрів од пароплавних ліній між Новою Зеландією і Америкою, у найбільшому віддаленні від островів і континенту.
Отже, один співучасник вибув із змагання. Чи не чекає така участь і решту?
Радист повідомив, що сигнали SOS прийняті «Лениным». Швед нічого не відповів. Але перегукування в ефірі продовжувалось.
«Я вас чую. Повертаємо на південь. Будемо на другий день. Тримайтесь.
Теплохід «Президент Гардінг».