Хвилина занепокоєння. Відповідь сумна й рішуча:
«Боїмось, що ви запізнитесь. Нас відділяють 1560 кілометрів... Містер Мінде... Містер Мінде... поверніться і врятуйте нас.
«Приват-Ганза»
Мінде відповів просто.
«Я рятую свою дружину. Я проклинаю націонал-соціалістів. Хай вас рятують рекетири».
В командирській рубці стратоплана «Владимир Ленин» на якусь хвилину настало замішання. Луценко задумано схилився над радіожурналом і вичікував відповіді з Москви від штабу, бажаючи погодити свої дії з керівниками штабу, бо летів же не просто стратоплан, а учасник міжнародного змагання.
Воронов рішуче підвівся.
– Чому мовчить наша столиця?
Треба було самим вирішувати, чи рятувати членів добровільного товариства «Приват-Ганзи».
Воронов скликав обидві вахти.
– Що робити? Летіти до Москви чи повертати назад?
– Рятувати? – скрикнула запально Оксана Макарівна. – Нізащо! Я їх ненавиджу! В команді є фашисти!
– Доволі суперечок! – Воронов став коло апарата і продиктував радистові, що «Владимир Ленин» іде рятувати екіпаж «Приват-Ганзи».
– Інно, приймай вахту, – Луценко з усмішкою подав їй борт-бух.
– За моєї вахти рятувати команду, в якій є напевне фашисти?
Воронов спокійно подивився на неї.
– На Радянський Союз дивиться все людство. «Владимир Ленин» – символ радянського гуманізму. Зрозумій своїм молодим розумом значення нашого вчинку.
І ось по ширині крила ковзнуло сонце, повернувся зоряний чорний небосхил.
Корабель скерував свій курс на схід і почав плавно знижуватись.
Зникли висоти, сліпуче сонце.
Внизу буяла полярна зима, і густі снігові хмари диміли над нічним континентом Антарктиди.
КАТАСТРОФА
Більш як півгодини розшукували загиблий стратоплан, поки нарешті побачили в темній таловині посеред трьох крижаних полів чорний корпус «Ганзи». Айсберги, впаяні в поля, закривали стратоплан і заважали рятувати його.
– Товариші, він димить...
Воронов побачив струмки диму на задньому краю крила. Зовні корабель був ніби цілий, але очевидно пошкоджений всередині. Інна взялась до своїх апаратів, що фотографують інфрачервоним промінням, і чомусь здивувалась, що корабель закрився димовою завісою. Вона побоювалась повного розгрому. Врятувати людей тоді було б неможливо.
Шиплячи згасаючими ракетами, велетень пішов сідати на широку кригу поруч «Ганзи». Воронов нікому не доручив штурвала і сам повів корабель на кригу.
І в холодній тиші прозвучало останнє його запитання.
– Іване Олексійовичу, перевірте запас гримучки. Чи вистачить знов повернутись на висоту ?
Луценко схилився до лічильників. Мовчки він махнув рукою: все в порядку. Підйом на висоту забезпечений.
Густий дим укривав корпус шведського стратоплана. Очевидно, «Ганзу» підвели до крижаного поля, і в м’якому світлі виникали тіні, немов по льоду бігали фігурки.
В різкому вітровому свисті клубочився дим, вигинались язики тьмяного полум’я. Здавалося, три чоловіка метушились на крижині і боролися з пожежею, заливаючи полум’я, що клекотіло коло сопла.
Інна захопилась рятуванням і навіть забула, що їй треба летіти до Москви. Зараз її друзі покажуть клас радянського гуманізму врятують шведів. Радянські громадяни покажуть цілому людству, як вони рятують.
Інна зрозуміла, чому сталась катастрофа: перевантажений нітрогліцерином, що вибухає в камерах спалення із швидкістю 3880 метрів на секунду, іноземний літак потрапив до рук людям, які заради премії й перемоги йшли на шахрайство. «Ганза» не могла бути передовим літаком у руках розлютованих шведів, які поводились під час змагання досить підозріло.
«Ганза» програла бій моторів і бій людей. Тому вона й горіла.
Незабаром люки літака відчинились, і свіже повітря полярної зими (на південній півкулі 18 серпня дорівнювало 18 лютого північної півкулі) ринуло в каюти «Владимира Ленина».
Воронов і Луценко виносили все потрібне для рятування іноземної команди, а потім з вантажем, з апаратами помчали по крижаному полю. Вони тонули в снігу, потрапляли в розколини, вистрибували і знову бігли.
Навколо свистів вітер, здіймаючи хуртовину. Над обрієм ледве блимало південне сонце, прориваючись крізь укриття полярних туманів. Задля безпеки Воронов зупинився за 800 метрів від «Ганзи». Залишивши на кораблі Оксану Макарівну і Мишу з механіками, він з помічниками вийшов на поле, озброєний всіма протипожежними засобами. Вони несли вогнегасники і балони з рідкою вуглекислотою. Треба було охолодити поверхню баків, де зберігалася убивча енергія нітрогліцерину.