Нарешті, на одному з небесних поверхів заясніло. В біло-голубому рельєфі з’явилось сліпуче сонце. Туман розходився. І ось гримнув давно жданий сигнал. Загриміли радіорепродуктори:
«Товариші! Журі міжнародного змагання розпочинає політ сферичних аеростатів. Польотами керує славетний вихованець партії і комсомолу Володимир Красін».
Гучні оплески прокотились по трибунах, як грозовий вітер. Вони наростали хвилями, і на трибуні, що затихла на хвилинку, люди слухали дивний гул сусідніх трибун – гул, підпорядкований законам ритму.
На полі здригнулися кулі. І ось перша (найменша) знялася вгору. Вона йшла тихо, не поспішаючи. І спочатку здавалась маленькою та нерішучою, але за хвилину вона вийшла на простір, і величезні літери піднеслись разом з нею. Знову гул пішов по трибунах. Куля піднеслась ще вище, і всі прочитали:
...Сьогодні...
За першою вислизнула друга куля, блідо-жовта, більша. Повільно підносячись, вона розгорнула нове слово:
...наша...
За другою третя – смугаста, як купол старовинного собору Василя Блаженного, підняла ще довше слово:
...радянська...
Далі знялись четверта і п’ята кулі:
...держава...
...бере участь...
...в змаганнях...
...навколо...
...планети...
Голубі та зелені кулі наздоганяли одна одну, і над Тушино розкривалась небачена панорама. Різнокольорові кулі в прозорому одязі зникаючого туману тримались на висоті від 100 до 200 метрів і висіли в недвижному повітрі. Нові слова йшли вгору:
...сьогодні...
...стратоплан...
...«Владимир Ленин»...
...летить разом...
...з шведським...
...і американським...
...стратопланами...
Новий аеростат підняв величезний глобус. І ось серед континентів, морів, океанів з’явилась червона нитка. Це був намічений маршрут. Він починався в Москві, ішов по південно-східній стороні Польщі, проходив через Угорщину, Адріатичне море, над Римом. Пряма, абсолютно пряма лінія йшла над Середземним морем, вганялася в північний берег Африки, перерізала гори Атлас і пробігала над Біскрою. Далі тяглась моторошно жовта Сахара. Після неї – басейн річки Сенегал, і починалась океанічна частина маршруту, що дорівнювала 26 000 кілометрів. Глобус повільно обертався, і червона нитка перерізала екватор, опускалась над островом Тринідад, торкаючись Фолклендських островів коло Огненної Землі, і пробігала за один кілометр від мису Горн. Так само рівно лінія маршруту йшла далі до Тихого океану і на 62 градусі 30 мінутах південної широти підводилась угору від Антарктики і Південного полюса, залишивши Нову Зеландію на 700 кілометрів ліворуч. Над островами Великої Океанії, над Кермадеком, островами Хреста, Меншикова, Синявіна і Римського-Корсакова йшов цей стратосферний маршрут до берегів Японії. Двадцять шість тисяч кілометрів Атлантичного й Тихого океанів лягли під ниткою наміченого маршруту. Океанічна частина закінчувалась коло Йокогами. Далі стратоплани повинні були пройти над Токіо, зачепити Владивосток і через Харбін, Сретенськ, близько від Чити і Байкала, злетіти до північного полярного кола, на широті 62 градуси 30 мінут пройти по течії Обі і, перелетівши через Урал, повернутись тією ж рівною лінією до Москви.
Так, це була справжня екваторіальна пряма, що дорівнювала довжині екватора. Цілий маршрут охоплював 40 000 кілометрів. Починаючись у Москві, він закінчувався також у ній.
Кулі висіли над Тушинським полем і плавно гойдались разом із своїми літерними транспарантами. Написи читали і перечитували, а в туманній тиші все так само стояли голубі, жовті, зелені, оранжеві, смугасті та однокольорові кулі. Завдяки їм зараз багато хто зрозумів, у чому полягає рельєф блакитного неба, що звичайно здається плоским і притисненим до землі. Сонячне проміння пробивало плівку легкого туману і горіло на гусячих лапках аеростатів та їх куполах.
Гул захвату знову прокотився по землі. Панорама блакитних поверхів зачарувала людей так само, як і готоване змагання трьох стратопланів.
За хвилину нова куля з багатокольоровим райдужним зафарбленням, уся в ромбах, підняла два нових слова:
...умова змагання...
Шістнадцята і сімнадцята кулі вистрибнули вгору і, наздогнавши перших на висоті шестисот метрів, стабілізувались. Вони вивісили в простір закінчення фрази:
...облетіти планету...
...за 24 години...
– Ого-го!.. Ого-го!.. – розляглось по трибунах. – Двадцять чотири години!.. Яку ж це треба набрати швидкість?