– Ось бачите, товариші, радянська наука справді невичерпна! – вдоволено зауважив Агарін, встаючи з-за столу.
– Тому невичерпна, що за радянською людиною стоїть організований більшовизм – ЦК партії та його мудрий вождь! – відповів невтомний у роботі Володимир Красін.
Замерехтіли кольорові вогники на щиті радиста:
«Якої зірки триматись на зльоті? Ми відірвались од криги. Набираємо висоту.
Воронов, Луценко».
«Ваш місцевий час?» – спитав Красін.
«3 години 42 хвилини ранку на 101° 3′ довготи».
«Тримайте курс на Альфу Південного Хреста. Вона у вас у зеніті», – відповів, порадившись з астрономами, Красін.
– А ти не помилився? – стурбовано спитав начальник штабу перельоту.
– Прошу поїхати зі мною до планетарію, – запропонував Володимир, показуючи на чорному зоряному глобусі, як перемістилось небо за час їх роботи.
– До планетарію! – наказав Сергій Миколайович, і машина загула за вікном.
ПЕРШИМ ПРИЛІТАЄ КОРАБЕЛЬ ПІД НАЗВОЮ...
Там, на полотняному куполі, не знаючи хмар, дощів і туманів, горіло синім блиском південне небо.
Тонке дзижчання електроприладдя сповнювало півпорожню, прохолодну залу планетарію. Тихі яскраві світлячки, як синій безмежний сон, пропливали в безодній глибині ручного, слухняного неба. Дзижчання апаратів навіювало ліричний спокій, і недурно товариш Агарін сказав серед зоряної тиші:
– Тут навчаєшся поважати небо.
Повага до неба, любов до висот ставали новою рисою людини. Під дзижчання моторів, що керували небом, його Молочним Шляхом і тисячами зірок, легко мріялось про майбутнє.
Коли всі звикли до темряви, чудовий Пісенний Хрест, сусід Корабля Арго, що відійшов на захід, замиготів у зеніті. Міцний Центавр з яскравими зірками. Вовк із підібганими ногами, Трикутник і хижий Скорпіон заблимали на сході. Чорна безодня відкрилась поруч із Хрестом, відтінена хмарами Молочного Шляху.
Блиснув тонкий показувальний промінь, і голос, що виходив ніби з цілого неба (акустичний ефект планетарію), м’яко промовив:
– Над нами небо Антарктиди – шістдесят два градуси тридцять мінут широти. Таким його бачать наші стратонавти.
Тонкий промінь побіг по куполу слухняного неба і діткнувся до найяскравішої зірки Південного Хреста.
– Ось під цією точкою перебуває зараз стратоплан «Владимир Ленин». Його відділяють три зоряні години від підніжжя щогли Корабля, де він знаходився, випередивши місцевий час більш як на півтори години.
Промінь показав відстань між 160° і 128° зоряного меридіанного кола. Всі мимоволі затурбувались. Яке віддалення! Його ж треба пройти! Пройти й випередити Мінде та Роньє, керуючись зоряними розрахунками Володимира Красіна і метеорологічної бригади. Розрахунки тут на перевірці виявились цілком певними.
– Де може знаходитись Мінде?
– Мабуть, на траверсі Нової Зеландії.
– Вкажіть по зірці, – попрохав Сергій Миколайович.
Промінь метнувся вгору і зупинився на верхівці щогли.
Очевидно, Мінде мчав, як метеор. Летів, не вважаючи ні на що, з однією лише думкою – врятувати свою Єванжеліну. А за ним, на десять градусів нижче від Паруса, йшов шведський стратоплан, де сиділи злочинці-фашисти Роньє і Ван-дер-Шлік.
Над столом у Володі спалахнуло м’яке світло. Він порозкладав свої таблиці, і в міру того, як телефон подавав нові й нові звістки від штабу, перевіряв обрахунки та посилав їх на радіостанцію.
«Ленин» летів на газі спалюваного магнію, літію і важкого металу бистриту з атомною вагою 246.
Володя невідступно думає про друзів, він радиться з товаришем і від імени штабу шле наказ збільшити вкладання металу до камери, зміцнити струмінь рідкого кисню, щоб будь-якою ціною досягти 62 кілометрів, де пального невичерпний океан.
«Наш планетарій – дзеркало вашого льоту. Ви збилися з першого маршруту, де мірою був місцевий час. Тепер ми визначаємо вам шлях за Південним Хрестом. Прямо вперед!»
«Але камера перегріта до 2800», – відповідає простір.
«Витримає. Давайте швидкість!»
«У камері температура 3200 градусів».
«Завалюйте метал, камера з бистриту – термостійка».
«У камері – 3600».
Це була небачено висока температура. Промінь на небі нагадував про те, що таку температуру мають старі зірки. А камера з вольфрамових аркушів могла витримати лише 3700. Далі б вона розм’якла, як тісто, і загрожувала б пожежею кораблю.