Знов постало питання про метал бистрит. Знов задумались над його невичерпними якостями вчені країни Леніна і Сталіна.
Питання ще не було розв’язане, коли надійшла нова радіограма.
«Ручуся за камеру з бистриту. Інна Шевченко».
– Дозволити їм швидкість до 2500 кілометрів.
Швидкість була взята. Промінь, показуючи курс корабля, повільно і плавно пересунувся від близької до Бети Хреста зірки на саму Бету.
«Метал у нас вичерпався. Але ми летимо на висоті 62. Питання про пальне більше не існує.
Воронов, Луценко, Шевченко».
Хотілося кричати «ура», танцювати. Володя покинув на хвилину таблицю і мрійно задивився на панораму зоряного неба. Тепер він не мав сумніву: Інна незабаром прилетить до Москви. З перемогою. Раптом його хтось легенько підштовхнув:
– Зарано радіти. Треба ще попрацювати, щоб вони не заблукали в зірках.
Суворе, напружене обличчя Сергія Миколайовича з різким профілем промайнуло над столом астронома-стратонавта. Красін схопив олівець і знов пірнув у свої таблиці.
А промінь повз і повз. Залишив за собою Хрест. Перебіг хвіст Центавра і подався прямою лінією до крайньої точки реї Корабля, де блискали дві зірки. Похитнувся глобус неба, і всі побачили ніким небачену картину. Зірки заходили з півночі на південь.
Так, зірки заходили не зі сходу на захід, а з півночі на південь. За спиною з’явилась бліда тінь «планетарного» сонця. Воно швидко сходило і під дзижчання електромоторів планетарію виводило з-під обрію перші зблідлі зірки Великої Медведиці.
Тікало південне небо. Надходили старі знайомі – зірки північної півкулі. Вище підводилось сонце з Левом, і лінія екватора виходила до центра неба.
– «Владимир Ленин» на широтах середньої Австралії над островом Кермадек, – стриманий гомін вітерцем пробіг по зборах.
А промінь, не поспішаючи, просувався вперед і непомітно опинився біля Регула, що під його знаком щорічно відбувається радянське авіаційне свято 18 серпня.
– Товариші, корабель біля екватора. І міняє вахту.
Директор планетарію включив меридіанне коло, і ось на полотні виникли чіткі лінії широт і довгот. Екватор гнучкою дугою підбіг до зеніту і, коли промінь на хвилину затримався на ньому, здався прямим, не зігнутим.
– Товариші, «Ленин» другий раз перейшов екватор.
Директор включив тепер світлову карту, що показувала в фарбах картину країн, на якими пролітав стратоплан. По синьому фону пішли острови – Меншикова, Синявіна і Римського-Корсакова... Тихий океан!
Всі забули про те, що справжнє сонце давно вже зійшло на справжньому небі, що місто встало і працює. Сніданок, поданий стратосферній комісії, нагадав про забутий ранок. Заклики землі проходили сюди, але не могли загасити заклику неба.
Корабель наближається до островів Болкано. Незабаром він пройде над столицею Японії. Зачудованими поглядами стежили глядачі за картиною на полотні і чекали, що ось-ось на сині хвилі океану зійде зелена облямівка острова Ніпон-Хондо і «Владимир Ленин» підлетить до берегів Азії, завершуючи свій переліт над трьома океанами – Атлантичним, Антарктичним і Тихим.
Радів Красін і зовсім забув про те, що вважав себе вчора загиблим героєм. Радів і мріяв про зустріч із коханою. Поруч сидів Агарін, він теж мріяв про повернення друзів і про зустріч.
– Токіо!.. Ще півгодини – Владивосток! Скоро радянська земля зустріне екіпаж!
Десятки людей повторили радіовигук. Зелений фон пішов по живій карті. Владивосток пройшов по косому зеніту. Всі уявили собі, як над містом розриваються червоні сигнальні ракети, вимпели польоту. Як, напевно, сердиться Мінде, коли він не встиг ще викинути свої сині ракети.
– До речі, де він? Чому мовчить? Чи не вирішив він з’явитись мовчки до червоної столиці, щоб напевно випередити колег? Що, як він повернеться поперед Воронова?
Летіли в ефір запитання про Мінде, але він мовчав і, очевидно, усміхався, ведучи свій корабель над Японським морем, на Владивосток і Нерчинськ.
Що «Ганза» відстала – в цьому не було сумнівів. Про неї не було мови, її не згадували, бо в неї горіли камери насправді, коли вона прискорила свій літ.
Захвилювалось на карті Японське море. Зникла крапка Владивостока, і жовті поля Маньчжурії бігли під білим указувальним променем.
– Товариші, вже дев’ята година ранку! Скоро вони будуть у столиці. На аеродром!..
Далі бігли під променем поля і долини. Вистрибували гірські хребти, сопки, розливались широкі річки. Набік відійшла Ангара з найбільшою в світі гідростанцією на три мільйони кінських сил. Високі береги Обі побігли під крилом стратоплана. «Владимир Ленин» опинився на крайній півночі.