Красін стояв і милувався не тим, що робилося в кабіні, а своєю дружиною, її чистим рум’яним обличчям та розумними ясно-блакитними очима.
Так вони і стояли на лінії зльоту і цієї хвилини не помічали нікого, не маючи змоги одірватися одне від одного. Нарешті сльози радості забриніли на повіках молодої жінки, і вона промовила:
– Ти не сумуй без мене. Краще радій...
– Я й радію, – одповів Красін і справді посміхнувся, мимоволі зітхнувши, немов від перевтоми.
Тим часом навколо стратоплана настала дивна тиша. Команда, поділена на дві вахти, – одна вахта в блакитних комбінезонах, друга – в зеленуватих, – оточила свій стратоплан. Немов боячись, що якась несподівана пригода може пошкодити йому, товариші попросили всіх своїх рідних та знайомих відійти на кілька кроків від самольота.
Всі проводжаючі одійшли, і тепер «Владимир Ленин» відкрився очам, як неперевершена краса, як зразок точності, вмілого розрахунку крил, моторів і висувних закрилків, які могли то збільшувати, то зменшувати площину крила, залежно від висоти і вимог льотного режиму. На фоні людського натовпу літак виріс і немов піднісся, ось-ось стрибне в небо.
Раптом до старту під’їхала автомашина, і з неї вийшла сива підстаркувата жінка з чорними очима і тонким довгуватим носом, який надавав їй певної схожості з відомою народною героїнею – іспанською комуністкою Долорес Ібаррурі.
Це була Марфа Миколаївна, мати Інни Шевченко. Разом з нею вийшов Агарін Сергій Миколайович, начальник повітряних сил Союзу, людина струнка й рухлива, не зважаючи на солідні роки і сітку зморщок біля очей.
– Товариші Воронов, Інна Шевченко, Луценко, на хвилину до мене!
Інна почула виклик і разом з Красіним підійшла до Агаріна й матері, керівниці однієї з галузей Тсоавіахемівської авіації. Поки не з’явився Воронов і Луценко, Агарін мовчки посміхався, і цим страшенно зацікавив Інну.
– В чім справа?
– А от у чім, – почав Агарін. – Як голова бюро міжнародних змагань, запрошую вас до себе на десять хвилин. Там у мене вже сидять керівники американського і шведського стратопланів. Треба остаточно умовитись, як ви злетите, щоб о 12-ій годині точно в одному строю, крило в крило, з’явитись над аеродромом.
– А в нас час є? – спитала, нервуючись, Інна.
– О, часу вистачить! Зараз почнуться рядові міжнародні змагання на фігурні польоти, так що часу вистачить!
І коли вже сідали в машину, Марфа Миколаївна шепнула на вухо своїй доньці, що один з її суперників, американець Мінде, буде нервуватись під час польоту. З Нью-Йорка надійшла телеграма від його дружини, що банда рекетирів вимагає від неї гарантії, що політ Мінде буде переможний і що таким чином рекетири сподіваються одержати частину премії за самовільне рекламування його перемоги.
«Скільки ще дикого в Америці», – подумала Інна, і їй стало жаль хорошого талановитого льотчика Мінде, життя якого залежало від бандитів.
«ЄСТЬ – У ПОЛЬОТІ!»
Тим часом на аеродромі почались звичайні демонструвальні польоти.
Серед напруженого чекання перша п’ятірка турецьких пілотів злетіла з поля і, окреслюючи велике коло, повернулася з північного заходу. П’ятірка промчала дуже низько. Темна шовкова стрічка, що зв’язувала крила літаків, залишилась ціла і тільки вигиналась од пружного вітру.
Привітальні вигуки супроводили турків.
Французи круто взяли вгору. П’ятірка швидкісних літаків почала креслити небо. Мертві петлі, штопори, бочки – різні складні фігури, в тому числі нова, вигадана французами і названа «президент», блискавично зміняли одна одну, заповнюючи небо. Фігуру «президент» (вона складалася з п’ятьох димних кілець, що зависали в повітрі, входячи одне в одне) народ зустрів палкими аплодисментами.
На французьку трибуну принесли кошики квіток та іменні подарунки. На вишці аероклубу підняли величезний національний прапор Франції.
Американці виставили свої автожири. Замерехтіли в повітрі рукаті пропелери. Машини стрибнули вгору по прямій і набрали висоту. Знизу вони здавалися маленькими крилатими дзиґами. Вони спускались і підіймались, робили круті віражі. Автожири ходили в повітрі, як акробати на стовпчиках. Їх вертикальний рух був повільний. І тоді вони нагадували крилаті ліфти.
Зоряний прапор США знявся на вишці, – журі присудило американцям одну з премій.
Третій відділ свята був особливо дивний. Коли почався показовий літ п’ятьох радянських винищувачів із стратопланами, що з’явилися в білому сліпучому світлі сонця на величезній висоті, всі замовкли і слухали гуркіт моторів. Гуркотнява звуковою лавою падала з висоти 9-12 кілометрів і знову підносилась у височінь.