Над полем пролетіла ескадра лінійних повітряних кораблів, велетнів типу «Максима Горького». Шістнадцять гігантів із замашними крилами несли знатних людей столиці (по шістдесят чоловіка кожний). Крила затулили небо, могутній рев моторів залив землю.
– Знімайте швидше! – кричали в запалі іноземні гості фотографам.
Пролетіли гіганти, і повітря сповнилось легкими машинами. Тисяча біпланів гриміла в небі. Йшов окрилений комсомол, гриміло небо, гриміли й серця. Тисяча літаків була передана Тсоавіахему.
Пройшли дирижаблі «Правды», шедеври літацького мистецтва. Зазвучали небесні струни, коли дирижаблі включили свої рупори і заграли авіамарш. Після дирижаблів з’явились нові літаки. Яскраву майстерність показали радянські пілоти в індивідуальному пілотажі. Комсомольці завоювали дві перші премії. Останні три дістались туркам, англійцям і американцям.
Одзвучало небо, і з висоти почали спускатись парашутні групи. На величезних різнобарвних шовкових зонтах летіли жінки.
Завершуючи парашутну програму, з неба плавно спускався макет султанського палацу. Два фонтани розкидали на всі боки сріблясті бризки.
Це була одна з картин опери «Запорожець за Дунаєм».
З неба спускався разом із палацом симфонічний оркестр. На висоті 500 метрів загриміла східна музика, а на прозорій целулоїдній підлозі летючого палацу затанцювали балерини.
Аеродром затих. Тисячі біноклів підвелись угору. Музика, по-справжньому «небесна», захмарна, ніжним закликом розлягалась по землі.
Ніхто ніколи не чув такої м’якої музики. Була вона ніжна і розливна, як пісня жайворонка, бо її звуки падали згори вниз.
Музику не тиснули стіни і стелі, вона лилась вільна, весела, плавно розливаючись, як весняна вода по зеленому парку.
Музику встигли записати на плівку, поки оркестр на парашутах торкався землі. Султанський палац підстрибнув і чудно звалився набік.
Оркестр спустився багато краще. Але спохвату два скрипалі зламали смички.
За п’ять хвилин аеродром знову був чистий. Глибока мовчанка, як купол незримого парашута, вкрила поле з його шістьмастами тисяч гостей.
Стрілка годинника повільно насувалась на цифру дванадцять. Погляди зосередились на північній частині неба, – саме звідтіля, із стратодрому злітали «вони» о призначеній годині.
На командній вишці клубу знялись державні прапори всіх країн, що брали участь у святі.
Ліворуч на полі гримнув гарматний салют. Здалека почулось і, зростаючи, насувалось глухе ревіння стратосферних літаків.
З півночі поруч, крило при крилі, йшли «вони». Лінія крил зливалась у хмарній імлі, і не можна було вгадати назв літаків. Та за півхвилини правий стратоплан відокремився величезним суцільним крилом з ледве помітними соплами ракетних моторів. Темний струмінь диму відтінив ясні слова на його розмашистих крилах: «Владимир Ленин».
Сусідній стратоплан, невеликий і верткий, ніс на крилах американські зелені п’ятикутні зірки в білих колах і чорні латинські літери: «Дух Вашингтона». Третій був великий і здавався швидкохідним. Поміж тонкими крилами можна було помітити яйцеподібну кабіну, закінчену звичайним для літаків хвостом. Рисунок крил нагадував старовинний літак. На ньому стояло два слова: «Приват-Ганза». Це означало, що приватна шведська авіаційна фірма взяла участь у змаганнях на швидкість.
Три стратоплани йшли поруч, окреслюючи повільне коло над Тушино. Земля затремтіла від глухого незвичного гуркоту висотних моторів. Вигуки, овації, оплески, хорове «ура» повіддю залили Тушинське поле. Три могутні салюти зенітної артилерії потрясли землю. Сотня багатокольорових ракет вистрибнула в небо, і все поле потонуло в нестримних громових вибухах. Це був початок. Початок виключно важкого змагання на рекордну далекість. Як не затремтіти від радощів серцям радянських патріотів! Як не хвилюватись іноземцям, що приїхали подивитись на змагання!
Цілий світ здригнув, коли о дванадцятій годині за московським часом три стратоплани почали третє висотне коло, набираючи висоту в тридцять тисяч метрів. Тільки дві хвилини їх бачив світ. Вони йшли, шиплячи соплами, зменшуючись у розмірі. Далі вони потонули в голубому басейні неба.
Раптом на землі вибухнув новий огневий салют. В небо вийшов дирижабль і кинув хмару димних бомбочок:
«ЄСТЬ – У ПОЛЬОТІ»
Розпочалась завзята гонитва сталевих коней. Ніхто не залишав аеродрому. П’ять хвилин після відльоту ще гриміли оркестри, а радіодиктори вже повідомляли: