ПЕРЕДУСІМ – СПОКІЙ!
Володимир Красін, що брав гарячу участь у підготовці польоту, не потрапив до складу команди, хоч і страшенно бажав залишитись першим із перших у радянському стратосферному племені.
Красін за дорученням авіадідуся Луценка виконав багато робіт. Йому належала ідея польоту, і він перший проклав на велетенському глобусі в інституті ЦАГІ білу нитку маршруту. Володя згадує, як важко було йому, наклавши нитку на глобус, зв’язати її кінці. Тоді маршрут визначався трохи інакший, а саме: Москва – Берлін – Париж – Атлантика – Гвіана – Амазонка – Тихий океан – Кантон – Тянь-Шань – Урал – Москва.
За цією роботою застала його Інна. Ознайомившись з ідеєю польоту навколо Землі, вона поцілувала друга і покликала приголомшеного Луценка поглянути на справу рук свого товариша.
Разом вони обміркували політ і вирішили, що краще зсунути лінію польоту круто вниз, щоб дві третини шляху проходили над океаном.
– Правильно, – сказав Красін.
І, замислившись над властивостями стратосфери, повідомив, що, на його думку, на великих висотах панують могутні, ніким ще не вивчені повітропади і теплові вітри, дуже небезпечні при переході з суходолу на океан або навпаки.
– В екваторіальній смузі, за всіма відомостями, відбувається могутній обмін гарячого й холодного повітря. Краще вибрати стабільний маршрут – над океаном, і лише в міру необхідності – над суходолом. Повз Бразилію – найкращий маршрут.
Тверджень і порад Красіна ніхто не заперечував, у тому числі і його друг Воронов.
Пам’ятає Володя глобус ЦАГІ. З копією такого ж глобуса полетіли Воронов і Оксана, перші радянські пілоти суперавіації. Зараз вони ведуть корабель Володиним маршрутом. Автор польоту не летить.
Не летить. А це ж він винайшов самопишучий прилад – зоряний телензометр. Автоматично сполучений з годинником телензометр фотографував зірки і виміряв кути небесних сузір’їв коло зеніту. Його прилад контролює змагання пілотів суперавіації. Він не дозволить заблудити або, ще гірше, звернути вбік від маршруту і майнути, приміром, навпростець по п’ятдесятій паралелі через США, скоротивши політ з 40 000 кілометрів до якихсь 13 000, бо північні паралелі багато коротші від екватора.
Володин прилад, запечатаний і запломбований міжнародним журі на чолі з начальником повітряних сил Радянського Союзу Агаріним, повинен був у момент відльоту з Москви сфотографувати передню частину Великої Медведиці, її голову і лапи, що сьогодні, 18 серпня, стояли в зеніті над Москвою рівно о дванадцятій годині дня. Зоряний телензометр іще за годину мав зняти на плівку сузір’я Малого Лева, а переходячи через піски Сахари, стратонавти фотографують сонце, що сьогодні підкотилось до лапи Лева, до найяскравішої зірки цього сузір’я – до Регула.
Володя розробив для Інни Шевченко і для першого пілота Воронова зоряний маршрут, бо «Ленин», як і його суперники, мав змогу точно просуватись лише по зірках, тому що з висоти стратоплана земля зливалась у суцільний сіро-голубий фон. Перед тим, як сісти в кабіну, кожен учасник польоту добре вивчав сузір’я обох півкуль, звернувши особливу увагу на південну. Воронов знав, що на екваторі, не відстаючи від сонця, «Ленин» зустріне в зеніті Секстант, слабеньке сузір’я, не завжди відзначене на зоряних картах, далі пройде Гідру, залишивши праворуч Компас. А коло мису Горн (при умові, що швидкість «Ленина» дорівнюватиме швидкості планети) корабель «Ленин» стане під найширшим у всесвіті сузір’ям – Кораблем Арго.
Над Інною, Вороновим, Оксаною та Михайлом Лінецьким зависнуть 829 зірок Корабля. Пухнасті Золоті Паруси і зірчасті Щогли встануть над «Лениным» найкрасивішою панорамою світу зірок, а Південний Хрест і Центавр палатимуть поруч, розгортаючи світові простори невиданої краси. Усе це побачать радянські суперпілоти, побачить Інна і Воронов…
Вони побачать також, як сонце, не заходячи, не сходячи, зійде до зеніту і мандруватиме з півдня на північ, а далі з півночі на південь. Стратоплан ітиме нарівні з сонцем. Час зупиниться. Всюди, де пролітатимуть стратоплани, цілу добу вони матимуть лише дванадцяту годину дня.
Команда буде обідати – 12 година.
Команда піде вечеряти – 12 година за місцевим астрономічним часом.
Вахта зміниться, ляже спати, проспить вісім годин, і все не мине дванадцята й дванадцята година сонячного незгасаючого дня.
Володимир Красін радий, що його товариші зуміють зупинити час.
Він не потрапив до складу команди і тепер бентежився, що на першому етапі радянський корабель відставав од сусідів. Йому здавалось, що коли б він був на ньому, стратоплан летів би без затримок.