- Ах! Мистецька оптика! - сказав Монах. - Але що це під нею?
Це був маленький поворотний листочок полірованого срібла, не більший за флорин, який ловив світло і концентрував його на меншому отворі. Джон відрегулював його без допомоги монаха, який запропонував допомогу.
- А тепер треба знайти краплину води, - сказав він, беручи до рук маленький пензлик.
- Ходімо до моєї верхньої галереї. Сонце ще не зайшло, - сказав абат, підводячись.
Вони послідували за ним туди. На півдорозі крапля з жолоба утворила зеленувату калюжу в потертому камені. Джон дуже обережно капнув краплю в менший отвір ніжки циркуля і, закріпивши апарат на наконечнику, закрутив гвинт у з’єднанні циркуля, загвинтив циліндр і повертав вертлюг дзеркала, доки не задовольнився.
- Добре!- Він зазирнув крізь річ. - Усі мої фігури тут. Тепер дивіться, отче! Якщо вони спочатку не будуть видні вашому оку, поверніть цей щербатий край ось тут, ліворуч або праворуч.
— Я не забув, — сказав абат, займаючи своє місце. - Так! Вони тут... як і в мій час... мій минулий час. Мені казали, що їм немає кінця. . . . Немає кінця!
- Світло зникає. О, дозвольте мені подивитися! Дозвольте і мені подивитись! - заблагав Монах, майже приймаючи на себе Стівена від окуляра. Абат поступився. Його погляд був спрямований у минулий час. Але монах, замість того, щоб дивитися, повертав апарат у своїх умілих руках.
- Ні, ні, - перебив його Джон, бо той вже почав крутити гвинти. - Нехай лікар подивиться.
Роджер Салернський дивився хвилину за хвилиною. Джон побачив, як його вилиці з синіми прожилками побіліли. Нарешті він відступив назад, ніби вражений.
- Це новий світ... новий світ, і - о Несправедливий Боже! — я старий!
— А тепер Томас, — наказав Стівен.
Джон настроював трубку для лазаретника, у якого тремтіли руки, і він теж довго дивився.
- Це життя, — сказав він невдовзі надривистим голосом. - Ніякого Пекла! Життя, створене та радіюче, — робота Творця. Вони живуть, навіть як я мріяв. Тоді мені не гріх було мріяти. Немає гріха... о Боже... немає гріха!
Він упав на коліна й почав істерично «Benedicite omnia Opera»*.
- А тепер я подивлюся, як це приводиться в дію, - сказав Монах з Оксфорда, знову рушаючи вперед.
- Занесіть його всередину. Тут повно очей і вух, - сказав Стівен.
Вони тихо пішли назад вздовж плаского свинцевого даху, а три англійські графства лежали в променях вечірнього сонця навколо них; церква за церквою, монастир за монастирем, келія за келією, а основна частина величезного собору пришвартувалася на краю прибережної мілини заходу сонця.
Коли вони знову опинилися за післяобіднім столом, то всі сіли за стіл, окрім Монаха, який підійшов до вікна і, мов кажан, притулився до нього.
- Розумію! Розумію! - повторював він сам до себе.
- Він не завдасть шкоди, — сказав Джон. Але абат, який втупився перед собою, як і Роджер з Салерно, не почув. Голова лазаретника лежала на столі між його тремтячими руками.
Джон потягнувся за чашою вина.
- Мені показали, — казав собі абат, — у Каїрі, що людина завжди стоїть між двома нескінченностями — величчю і малістю. Тому немає кінця... ані життю... ані...
- А я стою на краю могили, — прогарчав Роджер із Салерно. - Хто мене жаліє?
- Тихше! — сказав Томас лазаретник. - Маленькі створіння будуть освячені... освячені для служіння Його хворим.
— Яка потреба? — Джон з Бургосу витер губи. - Воно показує не більше, ніж форми речей. І це дає хороші малюнки. Я отримав його в Гранаді. Мені казали, що його привезли зі сходу.
Роджер з Салерно розсміявся зі злобою старого.
- А що з Матір'ю Церквою? Пресвятою Матір'ю Церквою? Якщо дійде до Її вух, що ми шпигували в Її Пекло без Її дозволу, де ми знаходитимемось?
— На вогнищі, — сказав абат Святого Іллода, - й, трохи підвищивши голос, — чуєте? Роджер Бейкон, ви це чули?
Монах відвернувся від вікна, міцніше стискаючи циркулі.
- Ні, ні! – апелював він. - Не з Фалькоді... не з нашим англо-серцевим Фоуксом, якого зробили Папою. Він мудрий — він навчився. Він читає те, що я оприлюднив. Фоукс ніколи б цього не потерпів.
- Святий Папа — це одне, а Свята Церква — інше, — процитував Роджер.
— Але я... я можу засвідчити, що це не Мистецька магія, — провадив далі монах. - Нічого, окрім Мистецтва оптичної мудрості після випробувань і експериментів, зауважте. Я можу це довести, і моє ім’я важить серед людей, які насмілюються думати.
- Знайдіть ще їх! — прохрипів Роджер із Салерно. - П’ять-шість у всьому світі. Це становить менше п’ятдесяти фунтів ваги попелу на вогнищі. Я спостерігав за такими чоловіками — зменшеними.